Відбудова народного господарства (56874)

Посмотреть архив целиком












Тема


Відбудова народного господарства




Виходячи з партійних рішень, надзвичайна сесія ВУЦВК 27 березня 1927 р. прийняла закон про заміну продовольчої розкладки податком. РНК УСРР 28 березня видала декрет про норми і розмір продподатку. Податок з урожаю 1921 р. визначався в 111 млн. пудів замість встановленої розкладки у 160 млн. пудів. Селяни, які виконали продрозкладку з урожаю 1920 р., отримали право вільно реалізувати лишки своєї продукції. По чотирьох губерніях, які мали найбільший процент виконання продрозкладки, залишок заборгованості списувався.

Зміни в державній політиці були з задоволенням сприйняті селянами. Вже у 1921 р. розпочалось пожвавлення господарського життя на селі. Розширилися посіви ярових на 18 % у порівнянні з 1920 р. Однак на цих позитивних змінах негативно позначилась катастрофічна посуха. Вона охопила багато територій Радянської держави: Поволжя, Південний Урал, Північний Кавказ, а також степові райони півдня України.

Нестача продовольства в містах і на селі привела до голоду. В цілому в країні у 1921 р. від нього постраждало близько 35 млн. чоловік, у тому числі 9 млн. чоловік в нашій республіці. Мільйони людей загинули. В такій критичній ситуації яскраво виявилась братерська солідарність радянських народів, які допомагали один одному справитися з наслідками посухи. Населення України, яке також постраждало від неї, надало притулок 442,8 тис. голодуючим з Поволжя, Уралу, Казахстану. Було зібрано і направлено в ці райони багато грошей, мільйони пудів продовольства.

З 1922 р. продовольче становище в Україні починає поліпшуватись незважаючи навіть на те, що рік знову був посушливим для півдня України. Безумовно, свій позитивний вплив почала проявляти постанова ВУЦВК УСРР від 19 квітня 1921 р. «Про відродження і зміцнення сільського господарства України». У відповідності з нею було створено акціонерне товариство «Село-допомога», якому держава виділила значні фінансові кошти і матеріальні засоби. За допомогою цього товариства селяни одержали значну кількість посівного матеріалу, робочої худоби, сільськогосподарського реманенту. Цільові кредити селянам на збільшення посівів технічних культур і на придбання для цього машин, добрив, робочої худоби та інших необхідних товарів надавав Сільськогосподарський банк України, створений у 1923 р.

Позитивно позначилось на розвитку сільського господарства рішення ВУЦВК і РНК УСРР від 19 травня 1923 р. про заміну продовольчого натурального податку єдиним грошовим. Воно враховувало зростаючу товарність сільського господарства республіки і поступову нормалізацію товарно-грошового обігу між містом і селом. Відзначимо, що єдиний грошовий податок складав тільки 2/3 загального прибутку селянського господарства.

Разом з тим слід підкреслити, що поступове піднесення сільського господарства протікало на фоні суперечливого соціально-економічного становища на селі. В цілому українське селянство стало більш однорідним. В результаті земельних перетворень наділи бідняцько-середняцьких господарств виросли в 1,5 рази – а за рахунок передачі їм поміщицьких, удільних, церковних та частини куркульських господарств. В середині 20-х років бідняцькі господарства складали 33% у порівнянні з 58% у дореволюційний період, а середняцькі – близько 63% замість 30-35%. Число заможних господарств скоротилося відповідно з 12-15% до 3-5%.

Держава економічними і адміністративними засобами підтримувала бідняцько-середняцькі прошарки і обмежувала ініціативу і тиск більш заможних верств, хоч зробити це було і не просто. Адже неп фактично відкрив простір для розвитку капіталістичних відносин на селі. Була дозволена оренда землі і використання праці наймитів. Особливо широко оренда і найм були розповсюджені в південних губерніях республіки.

Серед різних форм орендної плати переважала розплата частиною врожаю, найменш всього вигідна для невеликих селянських господарств. У 1927 р. вона використовувалась в 61,6% випадків оренди. Орендатор при цьому брав половину, а інколи й більше половини врожаю. В багатьох випадках орендатор намагався перекласти сплату сільгоспподатку на селянина, якому здав землю, хоч по закону передбачалось, що сплачувати податок повинен той, кому фактично належить земля.

Експлуатація на селі обтяжувалась угодами кабального типу. Широко практикувалось лихварство, здача в оренду засобів праці. Все це створювало гостро конфліктні ситуації і закладало основу для соціально-економічних потрясінь на селі. Який же вихід був з цього становища ?

Це був шлях широкого розвитку різних форм кооперації. Вона, до речі активно діяла в Україні і до Жовтневої революції. Державні органи в роки непу всіляко підтримували кооперативне будівництво. Кооперація розглядалась як засіб підтримки бідняцько-середняцьких елементів села, як спосіб протистояння куркульству, а в стратегічному плані – як шлях селянства до соціалізму.

За постановою Раднаркому УСРР від 13 квітня 1921 р. в республіці було створено єдину систему споживчої кооперації. Їй надавалось право здійснювати заготівлю і збут сільськогосподарської та промислової продукції. У жовтні цього ж року з її системи була виділена сільськогосподарська кооперація. Досить скоро вона зосередила в своїх руках заготівлю значної частини товарної продукції селянських господарств. Вже у 1923 р. вона обслуговувала 416 тис. селянських господарств і на неї припадало 37% планової заготівлі зерна і близько половини врожаю технічних культур. Набувають розвитку спеціальні види виробничої сільськогосподарської кооперації: машинно-тракторні, тваринницько-молочарські, насінницькі, цукробурякові та інші. Вони сприяють підвищенню врожайності селянських господарств, впровадженню на селі все більш складних машин. Так, тільки у 1924/1925 господарському році через всі види сільськогосподарської кооперації було продано 3208 тракторів, з яких 3070 було закуплено за кордоном.

Значна частина селянських господарств одержала можливість за допомогою кооперативних організацій збувати свою продукцію на світовому ринку. Створена у жовтні 1924 р. Всеукраїнська спілка тваринницької і молочарської кооперації «Добробут» здійснювала експорт своєї продукції до багатьох країн Європи. Її продукція мала великий попит, особливо вершкове масло, яке не поступалось кращому в світі – новозеландському. Про масштаби її операцій свідчить, наприклад, те, що тільки в 1925/1926 господарському році спілкою для продажу на експорт було заготовлено 682 тис. пудів вершкового масла.

Кооперативне об’єднання «Кооптах» завоювало ринки Німеччини, Англії, Італії, Швейцарії та інших країн. Про масштаби його діяльності говорить те, що вже через півтора місяця після свого створення заготівля і обробка яєць та птиці проводилась на 28 складах і 28 переробних пунктах і до нього входило 3 тис. товариств. Вже у 1925 р. вони зібрали 1580 вагонів яєць, у тому числі 340 було експортовано за кордон.

У 1927 р. розпочала свою еспортну діяльність республіканська спілка садово-городніх, виноградарських та бджолярських кооперативів («Плодоспілка»).

Не дивно, що довіра селянства до кооперації і її вплив постійно зростали. Кооперативні організації поступово зосередили в своїх руках значну частину виробництва сільськогосподарської продукції. До кінця 20-х років до них в різних формах було залучено більше половини, а якщо включити і споживчу кооперацію, то 85% селянських господарств.

Існувала в республіці і система колективних косподарств – колгоспів і комун. Організовувалися вони переважно біднотою, сільськими комуністами і комсомольцями, колишніми червоноармійцями. Постановою ВУЦВК від 9 серпня 1922 р. цим господарствам надавалися великі пільги. За ними закріплювались колишні поміщицькі садиби, надавалися довгострокові кредити. Був створений спеціальний фонд допомоги колгоспам. Кількість їх росла в 1921 р. – 2119, 1923 р. – 3356, 1925 р. – 5454, 1928 р. – 12042. Але питома вага колективного виборництва була невеликою. В 1925 р. колгоспи обєднували тільки 1,2% селянських господарств і займали 1,4% земельних площ, у 1928 р. було колективізовано менше 4% площі селянського землекористування.

Пояснювалось це слабкою економічною ефективністю колективних господарств, відсутністю належної матерільної бази, низьким рівнем загальнокультурних знань, лякаючими селян принципами усуспільнення, зрівнялівки у розподілі й т. ін. Переважна більшість селян, включаючи і бідноту, не хотіла ламати усталений уклад життя.

Загальні підсумки відродження сільського господарства в республіці на засадах непу були досить значні, хоч і суперечливі. Вже весною 1925 р. посівні площі в Україні складали 90% довоєнного рівня, загальний збір зерна наблизився до середніх показників передвоєнної пятирічки. У 1927/28 господарському році розміри валової продукції сільського господарства УСРР вже перевищили рівень урожаю 1913 р. Виріс добробут селянських господарств.

Разом з тим кількість товарної продукції, яка надходила на ринок з села, не задовольняла попиту міського населення і зростаючої промисловості. Товарна частина валового збору зерна в деякі роки навіть зменшувалася. Так, у 1923/1924 господарському році вона складала 26,2%, а через два роки – тільки 20%. У 1927/28 господарському році цей показник був вищий – 25%, але це не досягло навіть 70% товарності 1913 р.

Зниження товарності пояснюється збільшенням кількості господарств, які більше орієнтувалися на власне споживання виробленої продукції, а не на її продаж. Низькою залишилася культура сільськогосподарського виробництва, а керівництво країни не бажало збільшувати капіталовкладення в розвиток сільського господарства, в результаті чого воно залишалося, в кращому випадку, на рівні, якого воно досягло в дореволюційний період.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.