Велика французька революція (56793)

Посмотреть архив целиком











РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ






План.


1. ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ. ПОВАЛЕННЯ МОНАРХІІІ ТА ВСТАНОВЛЕННЯ РЕСПУБЛІКИ

2. ЯКОБІНСЬКА ДИКТАТУРА.

3. ПРАВЛІННЯ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА. ПЕРША ІМПЕРІЯ У ФРАНЦІЇ.

4. ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА.


1. ВЕЛИКА ФРАНЦУЗЬКА РЕВОЛЮЦІЯ. ПОВАЛЕННЯ

МОНАРХІІІТАВСТАНОВЛЕННЯ РЕСПУБЛІКИ.


Французька революція XVIII ст. (1789—1799) була наслідком кризи французького абсолютизму. Причинами революції стали глибокі суперечності між третім станом (торговці та промисловці, селянство, робітники мануфактур, міська біднота) і пануючими при­вілейованими станами — дворянством і духовенством. Інтереси і завдання тих, хто складав третій стан, не в усьому збігалися, але всі вони були однаково політична безправні та прагнули змінити існуючий порядок.

Невдоволення викликала система громадянської не­рівності та станових привілеїв, якими користувалися дворянство і духовенство. Так, останні звільнялися від сплати основних податків, могли обіймати найвищі по­сади в адміністрації, судах, армії.

Абсолютизм став гальмом розвитку торгівлі і промис­ловості, сільського господарства: королівська влада, дво­рянство і духовенство чинили опір будь-яким реформам, що могли знищити цехову систему і монопольні привілеї, що надавалися "обраним" компаніям і власникам "ко­ролівських" мануфактур, послабити феодальну залеж­ність селянства.

Ідейним підгґрунтям, що відображало антифеодальні прагнення французької буржуазії і народних мас, стало французьке Просвітительство. Ще в середині XVIII ст. зусиллями філософів, письменників, економістів, істо-; риків з'явилася велика кількість творів, спрямованих проти феодально-абсолютистських порядків. Вольтер, Монтеск'є, Руссо, Дідро, д'Аламбер обстоювали свобо­ду і громадянську рівність.

Наприкінці XVII ст. суспільні суперечності у Франції поглибилися фінансовою і торговельно-промисловою кризами, неврожаєм і як наслідок — дорожнечею про­дуктів харчування. Щоб знайти вихід зі скрутного стано­вища, король Людовік XVI був змушений скликати Гене­ральні штати — збори представників трьох станів, які не збиралися впродовж 175 років. Депутати третього стану, обрані в Генеральні штати, і деякі представники від перших двох станів проголосили себе Національни­ми зборами, а 9 липня Національні збори проголосили себе Установчими зборами, поставивши за мету вироб­лення Конституції. Спроба короля розігнати збори спри­чинила народне повстання.

Штурм парижанами 14 липня 1789 р. фортеці-в'яз-ниці Бастілії став початком революції, що охопила всю країну. На місцях народ знищив старі органи влади. Збройними силами революції стала Національна гвардія.

Установчі збори на початку серпня 1789 р. виробн­ий законопроект, згідно з яким скасовувалися станові переваги, феодальні права, церковна десятина і прого­лошувалася рівність усіх перед законом у сплаті держав­них податків.

У серпні 1789 р. збори прийняли Декларацію прав //шмадянина і людини, в якій проголошувалися прин­ципи народного суверенітету, рівність усіх перед зако­ном, право людини на безпеку й опір пригнобленню, свобода слова, друку і совісті, "священне і недоторкан­ій!" право приватної власності.

Установчі збори завершили вироблення Конституції: нстановлювалася конституційна монархія, законодавча илада належала однопалатним Законодавчим зборам, никонавча — монарху і міністрам, яких він призначав. Усі громадяни були поділені на активних і пасивних, тобто на тих, хто мав право обирати (власники віком від 25 років, які платили прямий податок), і тих, хто не мав цього права. Конституція затвердила і юридично офор­мила соціальне і політичне панування заможних грома­дян, що свідчило про розмежування в третьому стані.

1791 р. розпочали роботу Законодавчі збори, обрані відповідно до Конституції. Праву частину Законодавчих зборів становили фельяни — великі фінансисти, тор­говці, землевласники, промисловці, які були заінтересо­вані у збереженні монархії та Конституції 1791 р., ліву частину складали депутати, пов'язані з якобінцями. Не­забаром депутати поділилися на два угруповання: жи­рондистів (найвідоміші депутати цієї течії були обрані в департаменті Жиронда, їх представляли купці, про­мисловці і нові землевласники) і Гору (якобінців, які становили блок середньої та дрібної буржуазії, селян­ства і плебейства).

Революція у Франції викликала занепокоєння й не­нависть монархів і дворянства європейських держав. 1792 р. розпочалася війна між Австрією і Пруссією, які уклали воєнний союз, та революційною Францією. По­чаток війни був невдалим для Франції: стара армія була дезорганізована, багато офіцерів емігрували, не виста­чало зброї. Прусські війська вторглися у Францію.

Головною організуючою силою у боротьбі за батьків­щину стали якобінці Марат, Робесп'єр, Дантон.

Нездатність Законодавчих зборів і уряду очолити обо­рону країни 1792р. призвела до повстання, що його очо­лила Комуна Парижа, створена з паризьких секцій яко­бінців. Людовіка XVI було ув'язнено, міністрів короля звільнено, створено Тимчасовий виконавчий комітет. Поділ на активних і пасивних громадян скасовано і на основі загального виборчого права для чоловіків призна­чено вибори до Національного конвенту.

Національний конвент, що зібрався 1792 р., прий­няв декрет про ліквідацію королівської влади. Францію було проголошено республікою. Напередодні, 20 верес­ня, революційна армія Франції біля містечка Вальмі зав­дала поразки прусським військам і змусила їх відсту­пити. До початку 1793 р. інтервенти були вигнані за межі Франції.

У Конвенті жирондисти вели боротьбу з якобінцями. Жирондисти хотіли загальмувати революцію, а якобінці вимагали подальшого її поглиблення. Одним із найго-стріших питань у цих дискусіях було питання про по­карання Людовіка XVI. Король був переданий до суду Конвенту, який визнав його винним у зраді. Французь­кий король був страчений.

Упродовж 1789—1792 рр. революція у Франції ска­сувала феодально-абсолютистську монархію і встано­вила в країні республіканський лад. Державу очолили представники буржуазії. Однак революція не вирішила проблеми найбільшої частини населення селянства.


2. ЯКОБІНСЬКА ДИКТАТУРА.


Війна проти республіканської Франції затягувала­ся. 1793 р. до антифранцузької коаліції приєдналися Англія, Іспанія, Голландія, ряд італійських та німець­ких країн. їх підтримувала Російська імперія.

Ця війна, а також поразки на фронтах штовхнули народ під керівництвом якобінців до вигнання зі скла­ду Конвенту депутатів-жирондистів.

Влада перейшла до якобінців. П'ять іноземних армій тіснили втомлені, погано озброєні війська. Контррево­люційний заколот, очолюваний дворянами-монархіста-ми, що спалахнув у Вандеї, миттєво поширився по всій країні.

Для привернення селянства на свій бік якобінський Конвент передав селянам общинні землі та землі емі­грантів, скасував феодальні повинності.

1793 р. Конвент затвердив нову Конституцію Фран­ції — демократичній, ніж Конституція 1791р. Фран­ція проголошувалася республікою з однопалатними збо­рами, що обиралися прямим загальним голосуванням чоловіками, які досягли двадцятиоднорічного віку. У Конституції йшлося про право на освіту, працю, необ­хідність допомоги нужденним. Прийнявши найдемократичнішу конституцію, Конвент не запровадив її в жит­тя. Крайня напруженість боїв проти європейських мо­нархій, жорстока громадянська війна, що розділила кра­їну на два непримиримих табори, вбивства, замахи (зок­рема, був убитий редактор революційної газети "Друг народа" Жан-Поль Марат), змови — усе це вимагало інших методів організації влади. Якобінці встановили режим диктатури.

Якобінці посилили терор проти контрреволюційних сил. Конвент прийняв декрет про мобілізацію на війну. Конвент і створений ним Комітет національного поря­тунку на чолі з Максиміліаном Робесп'єром, Сен-Жю-стом та іншими придушили внутрішню і зовнішню контрреволюцію та вигнали інтервентів за межі Франції.

Після усунення небезпеки реставрації дореволюцій­них порядків у країні посилилося невдоволення як на­родних мас, так і буржуазії якобінською диктатурою (встановленням максимуму цін, ставками заробітної плати, реквізиціями, переслідуванням спекуляції тощо).

Внутрішня боротьба в якобінському блоці між при­хильниками Робесп'єра та "шаленими" і "помірковани­ми" щодо шляхів вирішення соціальних проблем посла­била якобінську диктатуру.

Криза в суспільстві та криза в Конвенті призвелщ до контрреволюційного перевороту 9 термідора (27 липня) 1794 р. Робесп'єр і його прихильники були, страчені.

Влада перейшла до Конвенту, в якому переважали] промисловці, фінансисти, нові землевласники, які роз­багатіли внаслідок революції.

1795 р. Конвент прийняв нову Конституцію, що ска­сувала загальне виборче право і запровадила виборче право для власників майна. Влада в країні перейшла до Директорії, яка складалася з п'яти осіб, обраних двопа­латним законодавчим органом — Радою п'ятисот і Радою старійшин. Правління Директорії було безпосереднім продовженням панування термідоріанців, тобто промис­ловців і фінансових кіл, які заволоділи багатствами колишніх власників-аристократів і не могли допустити повернення старого, дореволюційного режиму. 1796 р. уряд Директорії розкрив змову "товариства рівних", яку очолював Гракх Бабеф. Він закликав до ліквідації при­ватної власності, щоб досягти "фактичної рівності" людей. Його було страчено, а "товариство рівних" роз­громлено.


Случайные файлы

Файл
69286.rtf
31140-1.rtf
81368.rtf
157374.rtf
170045.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.