Богдан Хмельницький та оцінка його особи в історичній літературі (56699)

Посмотреть архив целиком













Реферат з історії України на тему

"БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ТА ОЦІНКА ЙОГО ОСОБИ В ІСТОРИЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ"



ЗМІСТ


Вступ

Біографія Богдана Хмельницького

Місце гетьмана в історичній долі України

Висновок



ВСТУП


Відомо, що реалізація назрілих у надрах суспільства тенденцій розвитку не відбувається автоматично, сама собою, а потребує напруження і колосальних зусиль з боку їх соціальних носіїв. І саме в переломні періоди історичного процесу різко зростає потреба в державних діячах великого масштабу, спроможних не лише відчути напрям суспільного поступу, а й згуртувати передові сили суспільства та спрямувати їх на реалізацію поставленої мети. На щастя, на арені політичного життя XVII ст. з’явилася справді титанічна постать діяча, котрому, за влучним висловом відомого історика В. Липинського, вперше після занепаду княжої Русі вдалося розрубати гордіїв вузол соціальних, економічних, культурних, цивілізаційних та політичних проблем. Нею був Богдан Хмельницький.

Ця людина справила помітний вплив на шляху становлення українського суспільства, державних інституцій, характеру соціально-економічних відносин на теренах козацької України, формування нації та розвиток її самосвідомості. Він виявився першим і, на превеликий жаль, останнім політичним діячем України в її історії впродовж ХІІІ-ХХ ст., який зумів об’єднати більшість станів і груп населення у боротьбі за незалежність.

Людина-легенда – ось найточніша характеристика єдиного в історії України загальнонаціонального лідера, за яким піднявся весь народ. Життя Богдана Хмельницького, тісно переплетене з долями багатьох тисяч українців, - це шлях блискучих перемог і гірких поразок, глибоких роздумів, особистих втрат і знахідок.

Що ж ми знаємо про цю людину? Де народився, як виховувався, як проходило його життя? Чим керувався Богдан Хмельницький, приймаючи те чи інше рішення? Деякі історики (Смолій В. А., Степанков В. С.) називають його Великим. За що? Дізнаймося це, поринувши у незліченні сторінки історії, пірнувши у глибокі скарбниці людського досвіду.



БІОГРАФІЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО


Богдан-Зіновій Хмельницький народився 6 січня 1596 року (за старим стилем 27 грудня 1595 року), ймовірніше всього в Суботові. Батько Богдана, Михайло Хмельницький, був, ймовірно, православним шляхтичем з Галичини, який з юних років він служив у Яна Даниловича, і коли 1590 року того призначили старостою Корсуня й Чигирина, переїхав з ним до Наддніпрянщини, обійняв пост чигиринського підстарости. Оскільки Ян Данилович жив переважно в Корсуні та Польщі, неприступний чигиринський замок, що височів на гранітній горі, цілком перебував у віданні М. Хмельницького. Відповідно до посади, він отримав хутір Суботів за вісім кілометрів від Чигирина й за три десятки років господарювання перетворив його на багату і міцно укріплену садибу.

Інформатори XVII ст. повідомляють про холеричний темперамент Богдана Михайловича. Таку вдачу він успадкував, очевидно, від матері. В дитинстві він був запальним, непокірним, гордим і водночас уразливим хлопчиком. Від батька ж перейняв рідкісний дар холодного розуму, здатність за будь-яких обставин тверезо зважувати ситуацію й знаходити найоптимальніші рішення. Все це блискуче виявилося згодом, у період його гетьманування.

Помітивши в сина великі здібності до навчання, Михайло Хмельницький вирішив дати йому освіту. Невідомо, в якій українській школі навчався Богдан. І. П. Крип’якевич у своїй монографії "Богдан Хмельницький" переконливо довів безпідставність твердження В. Коховського про те, що це була Київська братська школа (вона відкрилася у 1617 році, коли Богдану було вже 22 роки). Разом із тим палеографічний аналіз власноручно написаних гетьманом листів та універсалів, вказує на почерк, характерний саме для Київської школи. Отже, можна вважати, що він навчався у одній із шкіл Києва з його багатими традиціями красного письменства. В. О. Замлинський у своїй книжці "Богдан Хмельницький" висловив міркування, що Богдан спочатку навчався вдома, а згодом в одній із приходських шкіл у Києві. Десь у 1605-1607 роках Богдан, очевидно, продовжив навчання, найімовірніше, у школі при якомусь із київських монастирів, де оволодів літературною українською мовою, дістав відомості з історичного минулого українських ("руських") земель, довідався про гоніння православної віри з боку католицької та уніатської церков, польських та ополячених українських панів.

Задоволений шкільними успіхами сина, чигиринський підстароста вирішив навчити Богдана польської й латинської мов, без знання яких у Речі Посполитій годі було й сподіватися на життєву кар’єру. Для цього батько обрав єзуїтську колегію, засновану в 1608 році у Львові. Там він успішно пройшов класи граматики, поетики та риторики, опанував польську і латинську мови. Глибокі знання з латині дозволили йому згодом вільно вести переговори з послами головних європейських держав. Однак єзуїти, відомі як витончені гнобителі юнацтва, не змогли духовно полонити юного Богдана. Все своє життя він залишався їхнім непримиренним ворогом і в роки гетьманства жадав від польської влади ліквідації єзуїтських колегіумів у козацькій Україні, мотивуючи це тим, що від єзуїтів починаються чвари в релігії та руйнується мир.

В часи бурхливого становлення козацького стану молодий Богдан без допомоги батька вступає до Чигиринської сотні. Із перших же років свого козакування Богдан був свідком, якщо не безпосереднім учасником, постійних сутичок різних угруповань козацтва, що негативно позначалося на консолідації прогресивних сил України в їхній боротьбі проти іноземного поневолення, за створення національної держави.

Коли 1620 року почалася польсько-турецька війна, він із батьком та чигиринськими козаками приєднався до армії С. Жолкевького. У жовтні польська армія потерпіла поразку на Цецорських полях. Михайло Хмельницький поліг у бою, а Богдан потрапив у полон до турків. Доля закинула його до Константинополя, де він перебував у неволі одного із старшин султанського флоту. Як згадував потім Богдан, він терпів "два роки суворого увязнення". Протягом цього часу він опанував основами турецької мови, знання якої пізніше не раз ставало йому у пригоді. Поза всяким сумнівом, суворі випробування загартували волю молодого козака, навчили володіти собою, мужньо зносити удари долі. За одним свідченням, з полону його викупила мати, за іншим – запорожці обміняли його на турецьких бранців, "із вдячністю згадуючи його батька", остання версія припускає, що він втік з полону (Я. Качмарчик).

Повернувшись до рідної домівки, Богдан, вочевидь, у першу чергу зайнявся господарством. Тим часом овдовіла матір виходить заміж за дрібного білоруського шляхтича Петриківського повіту Василія Ставець кого і покидає Суботів.

Богдан поновлює свою службу як реєстровий козак Чигиринського полку, хоча міг обійняти якусь із посад в адміністрації Чигиринського староства. Окремі джерела донесли відомості про участь Хмельницького у складі козацького війська в боях із турками та татарами (зокрема взяття ним 1629 року в полон двох князів із роду Кантемірів) та у Смоленській війні 1633-1634 років. За виявлену доблесть король Владислав IV нагородив його золотою шаблею.

З середини 30-х років Богдан Хмельницький обіймав посаду писаря (глави канцелярії) Війська Запорізького, брав участь у розробці офіційних документів, зокрема послань січового козацтва королю та сеймові. Проте спокійне життя господаря було не для нього. Хмельницький служить у реєстровому козацькому війську, бере участь у кількох морських походах, звільняючи людей з кримської неволі. Це підносить його авторитет серед козаків. Згодом він – активний учасник козацько-селянських повстань. В 40-х роках Хмельницький також бере участь у походах і на чолі загону разом з Іваном Сірком виступає на боці Франції, що воювала з Іспанією.

На початку 1646 року помер коронний гетьман Конєцпольський, що завжди ставився до Богдана та козацької старшини з неприхованою ворожістю. Коронним гетьманом був призначений Микола Потоцький. Син Конєцпольського Олександр, що став старостою корсунським і чигиринським, і призначений ним чигиринським підстаростою Даніель Чаплинський висунули претензії на Суботів, що належав Хмельницькому, скориставшись тим, що документи на маєток як на спадкову власність оформлені не були. Влітку 1646 року Богдан Хмельницький поїхав у Варшаву, й король особисто підтвердив його права на Суботів. Проте Конєцпольський та Чаплинський не відмовилися від своїх намірів. Під час бою з татарами один із жовнірів Чаплинського вдарив Богдана шаблею по шиї, та кольчуга витримала удар. Потім слуги Чаплинського побили до півсмерті неповнолітнього сина Хмельницького. Навесні 1647 року, користуючись відсутністю господаря, Чаплинський здійснив розбійницький напад на Суботів і захопив усе майно Хмельницького, худобу і хлібні запаси. Цей напад прискорив смерть Богданової дружини Ганни, уродженої Сомко. Місцевий суд, коли звернувся Хмельницький, став на бік Конєцпольського й Чаплинського, що одноосібно хазяйнували на землях Чигиринщини, запропонувавши як компенсацію за втрачений хутір 150 злотих, що не йшло в жодне порівняння з реальною вартістю завданого збитку. Це стало останньою краплею, що переповнила чашу терпіння Богдана. На допомогу короля надії не було – Владислав був безсилий проти сваволі магнатів та підвладної їм шляхти в Україні. Хмельницькому залишався один шлях – на Запоріжжя.


Случайные файлы

Файл
74169.rtf
14905-1.rtf
33267.rtf
Diplom1.doc
4896-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.