Бібліотека, як об’єкт цензурної політики на Україні в 20 ст. (56690)

Посмотреть архив целиком















БІБЛІОТЕКА ЯК ОБ’ЄКТ ЦЕНЗУРНОЇ ПОЛІТИКИ НА УКРАЇНІ У 20-Х РР. ХХ СТ.



Зараз, коли відбувається відродження і розбудова незалежної Української держави, перехід українського суспільства від тоталітаризму до демократії, виникає потреба у переосмисленні історичного минулого радянської доби і таким чином актуалізується проблема аналітичного вивчення механізмів існування тоталітарного радянського режиму. Одним з таких механізмів, на нашу думку, можна вважати бібліотечну цензуру, що застосовувалась більшовиками з моменту приходу їх до влади і до розвалу радянської імперії.

Варто наголосити, що останні роки проблемі цензури, що запроваджувалася у бібліотечну діяльність, присвячені праці, О.Федотової, С.Білокіня, Т.Ківшар, Н.Ашаренкової,

Ківшар Т.І. у монографії „Український книжковий рух як історичне явище (1917- 1923 рр.)” розкриває основні засоби та методи реалізації радянської цензурної політики у бібліотечній справі. Монографія Т.І. Ківшар є суттєвим внеском у розробку проблеми, пов’язаної з запровадженням цензури у бібліотеки України у 1917-1939 р.р.1

Абрамов К.І. у статті „Истоки советской цензуры библиотечного дела” розкриває основні засоби, за допомогою яких цензурні інститути контролювали бібліотечну справу. Він акцентує увагу на розкритті засобів, за допомогою яких здійснювалось очищення книжкових фондів від творів друку, що не відповідали інтересам більшовицької влади, з метою перетворення бібліотек у заклади політосвіти.2

Значний внесок у дослідження проблеми пов’язаної з бібліотечною цензурою, вніс Білокінь С., який у своєму джерелознавчому дослідженні „Масовий терор державного управління в СРСР (1917-1941 р.р.)”, що було видано у 1999 році, висвітлює деякі аспекти впровадження радянської бібліотечної цензури. Дослідник відслідковує механізми терору тоталітарного режиму, показує особливості його дії в бібліотечній справі, а особливо наслідки, які негативно вплинули на розвиток бібліотек України. На основі архівного матеріалу, широкому колі спогадів та інших джерел вчений висвітлює механізми чистки бібліотечних фондів від літератури, що підлягала тотальній забороні.3

Блюм А.В. у монографії „Советская цензура в епоху тотального терора 1929-1959р.р.” (2000 р.), розглядає цензуру як урядову установу, а не як систему більш-менш законних правових установ, які регламентують друковане слово, а також методи та засоби його дії на усі інформаційні установи, в тому числі на бібліотеки. Автор висвітлює політику жорстокої регламентації в сфері масового бібліотечного читання. Аналізує процес чистки масових бібліотек від „контрреволюційної”літератури, що проходила під диктовку Головполітпросвіти у 20-ті роки ХХ ст. У розділі під назвою „Тотальний библиоцид” Блюм А.В. на основі вивчення архівних документів Головліту, циркулярів та зведених списків книг, що вилучались з бібліотек, відображає політику нищення книжкових багатств головлітовськими органами.4

В. Очеретянко основні аспекти даної проблеми розглядає у публікації „Загратовані книги. Становлення партійно - державного контролю над виданням, розповсюдженням та використанням літературу в Україні” (1999 р.). Автор розкриває етапи формування жорсткої системи цензури за розповсюдженням і використанням літератури. Розкриває методи вилучення літератури з бібліотек у відповідності зі спеціально затвердженими списками літератури. Детально аналізує інструкції, в яких було вміщено тематику книг, що підлягали безумовному вилученню з книжкових фондів. 5

Значний доробок у розробку проблеми бібліотечної цензури становлять наукові публікації О. Федотової, зокрема „Аналіз документального масиву видань спецфонду Книжкової палати України періоду 1917-1921р.р.”, де авторка розглядає основні законодавчі акти, що сприяли створенню спецфондів.6 „Книга як об’єкт цензурної політики - таку назву має стаття, у якій О. Федотова розкриває основні методи та засоби запровадження бібліотечної цензури.7

Ашаренкова Н.Г. у статті „Вплив цензури на діяльність публічних бібліотек України (20-30-ті рр. ХХ ст..)” розглядає наслідки проведення цензурного контролю над публічними бібліотеками. Розкриває характер засоби та методи бібліотечної цензури, що була провідником політики Комуністичної партії.8

Певну зацікавленість для даного дослідження становить публікація Ю.В. Клімакова „Слово о Ленинском наследии в библиотечном деле”. Автор, проаналізувавши аспекти ідеологічного керівництва більшовиків, виявляє негативні наслідки реалізації принципу партійності у бібліотечну справу. На його думку це – передусім жорстока цензура, створення спецхранів, планомірна чистка фондів бібліотек та кадрова чистка від так званих „класово непригодних елементів в бібліотеках республіки.”9

Перед даним дослідженням поставлені наступні завдання: з’ясувати основні засоби та методи запровадження цензури в бібліотечну діяльність; показати вплив цензури на різні види бібліотечної діяльності;

Однією з характерних рис правління радянської влади була цензура, заснована на комуністичній ідеології, що призвела до тоталітаризації усіх сфер суспільного життя.

Було сформовано систему заборон та обмежень прав громадян в отриманні потрібної інформації. Вона подавалась дозовано, згідно партійних настанов та вказівок. Державний контроль за друкованим словом обмежував поширення серед населення інформації, яка визнавалась радянськими керівними та цензурними органами небажаною або навіть шкідливою, загрожуючими інтересам панівної на той комуністичної ідеології. Як державний інститут цензура мала розгалужену систему контролю за всіма інформаційними процесами, а також культурно-освітніми, серед яких домінували бібліотеки.

Цензура запроваджувалась в усі види і напрямки діяльності бібліотек, які розглядались радянською владою як „опорні бази партійних організацій по політичному вихованню трудящих” з моменту приходу їх до влади і до розвалу радянської імперії. Представники радянської влади перетворювали бібліотеки на заклади політосвіти, оскільки на той час ще не було університетів ленінізму, ні системи партполітосвіти, які б розповсюджували комуністичну ідеологію серед населення; радіо та кіно тоді тільки запроваджувались. 10

Ідеологічний контроль за бібліотеками здійснювали органи цезури. Вони розробляли і поширювали державні програми, цензурні циркуляри, спеціальні інструкції, положення, які визначали головні напрямки бібліотечної роботи.

Одним з таких органів була Головполітпросвіта, якою було проведено три хвилі чистки бібліотечних фондів.(1923, 1926, 1929 роки).

У 1923 році Головполітосвітою було видано „Інструкцію про перегляд книжкового складу бібліотек та вилучення контрреволюційної та антихудожньої літератури”, згідно з якою знищувались твори, що на думку представників радянської влади перешкоджали запровадженню більшовицького режиму. Дана інструкція свідчила про загострення бібліотечної цензури, яка становилась більш жорстокішою, ніж навіть в період середньовіччя. Під контрреволюційну антихудожню літературу підпали твори таких зарубіжних філософів-ідеалістів Декарта, Канта, Маха, Платона, Спенсера, Шопегауера, вчення яких суперечило матеріалістичним ідеям, які були покладені в основу комуністичної ідеології радянської влади. 11 Також згідно даної інструкції вилучались і знищувались твори відомих російських класиків Л.Толстого, І. Тургенєва, Ф. Достоєвського, І. Гончарова. Крім цього, до списків забороненої літератури увійшли твори таки відомих письменників Лескова, Л. Андрєєва, Буніна.12 Крім творів відомих філософів та класиків світової літератури, вилучались книги психологів А.І.Введенського, Гардинга, Джемма, Тена. Безумовному вилученню підлягали: Євангеліє, Коран, Талмуд. В бібліотеках дозволялось мати тільки антирелігійну та антицерковну літературу. Вилучалась і дитяча література. Як було зазначено у „Соціалістичному віснику”: ”Детские книги по-видимому, вообще подлежат изъятию”. У списках забороненої літератури вказувались книги, що видавались у таких видавництвах М.О. Вольфа, А.Ф. Деврина, Н.П. Карбасникова, А. Я. Панафідіна, А.С. Суворіна, І.Д. Ситіна.13

В результаті проведеної чистки книжкові фонди масових бібліотек зменшилися з 37,5 млн. до 36,4 млн. Подільське губернське управління у справах друку звітувало про те, що у 1923 році, у Вінниці вилучено 3% анархістської, 8% есеро-меншовицької, 45% релігійної, 20% навчальної, 7% художньої, 6% дитячої літератури. Про інтенсивність проведеної роботи засвідчують цифри наведені у звіті по округах: Кам’янецький округ – 1089 книг; Гайсинський -3528; Тульчинський-1172; Могилівський-672; Проскурівський-319”.14

Посиленню ідеологічної цензури бібліотечних фондів сприяла інструкція , видана у лютому 1924 року, у яку було включено список літератури , що підлягала забороні. Даний список було введено такі твори: І. С. Тургенєва „Отцы и дети”, Л Толстого „Воскресение” та „Анна Каренина”, „Бесы” та „Идиот” Ф. Достоєвського, „Обломов” И.А. Гончарова. З розділу природознавства вилучались науково-популярні книги В.В. Лункевича. Найбільш абсурдною була пропозиція щодо внесення у список літератури , в назві якої або у тексті згадувались слова „Бог” та „Божий”. 15

Крім того, 1 липня 1924 року була розіслана, „Інструкція по вилученню шкідливої літератури з книжкових магазинів, бібліотек, читалень”, згідно якої губвідділи зобов’язувались складати списки вилученої літератури, і надсилати їх до ЦУД (Центральне управління у справах друку).Так, згідно даних списків по Чернігівській губернії за 1924 рік було вилучено 9000 книг.16 Доходило до того, що навіть вилучались твори Леніна, Чехова та Мольєра.17 Вилучення творів здійснювалось малоосвіченими чиновниками під наглядом цензорів.18 Цей факт підтверджує абсурдність поведінки представників радянської влади.


Случайные файлы

Файл
1158-1.rtf
14571.rtf
102718.rtf
92631.rtf
93219.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.