Англія в період середньовіччя (ХІ-ХVст.) (56580)

Посмотреть архив целиком











РЕФЕРАТ НА ТЕМУ

АНГЛІЯ В ПЕРІОД РАННЬОГО СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ

(ХІ-ХVст.)



ПЛАН


1. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІКІНГІВ. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА ПЕРШИХ КОРОЛІВ.

2. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ ТА ЗМІЦНЕННЯ МОГУТНОСТІ.

3. ГЕНРІХ ІІ – ЗАСНОВНИК ДИНАСТІЇ ПЛАНТАГЕНЕТІВ.

4. СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК АНГЛІЇ.


1. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІКІНГІВ. ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА

ПЕРШИХ КОРОЛІВ.


З кінця VIII до середини X ст. північно-східна час­тина Англії була під владою вікінгів — датчан, які по­ступово заселили Англію. Близько 886 р. англосакси уклали з датчанами договір про поділ Англії. Південно-західна частина залишилася за англосаксами, а північно-східна дісталася датчанам.

Проти завойовників-датчан енергійно боровся король Альфред Великий (871—900). Він бачив, що народне ополчення не здатне успішно протистояти загарбникам, тому створив професійне військо. Для цього король зобов'язав кожних п'ятерих англосаксів озброїти й спо­рядити на війну шостого. Рицар одержував за службу у війську земельний наділ, мав з'являтися до королівсько­го двору в супроводі кількох піхотинців, зі зброєю та бойовим конем. Отже, нападникам уже протистояли не слабосилі селяни-ополченці, а воїни-професіонали, які воювали не гірше від датчан. Щоб віднадити піратів від узбережжя Англії, було побудовано морський флот. Датчани не вміли штурмувати замки, тому король по­будував прикордонні сторожові фортеці. Він запровадив спеціальний податок — "датські гроші", які йшли на оборону від датчан. Король Альфред Великий був освіченою людиною, опанував латину. Він відкрив у своєму палаці школу, зобов'язав грамотних монахів і священиків перекладати народною мовою книги. За цього монарха почали вести "Англосаксонську хроніку", яка зберегла пам'ять про найважливіші події в житті середньовічної Англії. УХ — на початку XI ст. Англію завоював датський король Кнут Великий. Він коронувався в Лондоні. Кнут створив велику державу, до складу якої, крім Данії та Англії, увійшли Шотландія, Норвегія та Швеція. Але вона виявилася недовговічною. За спадкоємців Кнута англосакси повстали і в 1042 р. повалили владу датчан.

У середині XI ст. на Англію стало зазіхати герцогство Нормандія, яке утворилося на території Франції. Його населяли переважно нормани. В1066 р. нормандський герцог Вільгель м Завойовник — сильний, розумний, че­столюбний, жорстокий, віроломний — на чолі 15 тис. нормандських і французьких рицарів висадився на узбе­режжі Англії. Він запевняв, що хоче визволити англо­саксів від датчан, а насправді прагнув завоювати Анг­лію. На це його благословив папа, який хотів поширити свою владу на англійську церкву. Вільгельм Завойов- І ник розбив війська англосаксів і проголосив себе англій­ським королем. Щоб тримати країну в покорі, король і його нормандські барони забудували її кам'яними замка­ми. Місцеве населення чинило опір чужинцям, але було безсилим прогнати їх.


2. ДЕРЖАВНИЙ УСТРІЙ ТА ЗМІЦНЕННЯ МОГУТНОСТІ.


Вільгельм подбав про зміцнення своєї влади в Англії.

Він присвоїв чимало земель англосаксонської знаті, перетворив багато лісів на заповідники, де полювати міг І лише король.

  • Усіх англосаксонських єпископів король замінив французькими.

  • Всіх баронів і рицарів було проголошено васалами короля, вони склали йому васальну присягу.

  • Всі васали перебували на військовій службі.

  • Король роздавав феодалам землі, але так, щоб вони були не в одному, а в різних місцях. Цим він запобігав надмірному посиленню знаті.

  • Він домігся, що королівська влада в Англії стала сильнішою, ніж будь-де в Європі. Вона передавалася від батька до сина, сеньйори не могли впливати на вибори чи затвердження короля.

  • Щоб упорядкувати стягнення "датських грошей", Вільгельм велів переписати всі землі в державі. Перга­мент з описом земель у народі назвали "Книгою Страш­ного суду", бо обліковці вимагали нічого не приховувати, немов на Страшному суді. Під час цього перепису було зараховано до числа залежних багатьох вільних селян.

Отже, Вільгельм Завойовник перетворив Англію в могутню західноєвропейську державу. Проте ще могут­нішою вона стала за династії Плантагенетів.

Зі смертю в 1135 р. короля Генріха І, молодшого сина Вільгельма Завойовника, Нормандська династія припи­нилася. В Англії спалахнула запекла боротьба за владу. Барони вийшли з покори королю і віддалися розбою. Але смута в державі припинилася, коли в 1154 р. королем став


3. ГЕНРІХ ІІ – ЗАСНОВНИК ДИНАСТІЇ ПЛАНТАГЕНЕТІВ.


Генріх II — засновник династії Плантагенетів (1154—1399).

Новий монарх, завдяки одруженню з колишньою жінкою французького короля Людовіка VII, володів великими земельними угіддями не лише в Англії, а й у Франції. Жоден європейський король не мав стільки золота й срібла, як Генріх II.

  • Генріх II зрив усі розбійницькі гнізда — феодальні замки, покарав грабіжників і злодіїв, яких чимало з'яви­лося в смутний період, скасував графські титули, надані його попередниками, замінив усіх шерифів.

  • Щоб поповнити державну казну й навести лад у стягненні податків, було створено палату шахової дошки, чиновники якої перевіряли фінансові звіти графів та надходження податків. Назва цієї установи походи­ла від того, що стіл у палаті був накритий клітчатою матерією, і мішечки з грошима чи фішки пересувалися для зручності лічби по цих клітинах, що нагадувало гру в шахи.

  • Генріх II створив нову судову палату — королівсь­ку лаву. Королівський суд став верховним у державі. Його послугами міг скористатися кожен вільний (залеж­них селян судили їх сеньйори). На місцях судили "манд­рівні судді". Суддям заборонили вирішувати справи за допомогою поєдинків і ордалій — випробувань водою чи розпеченим залізом. Позивач мав привести з собою свід­ків з числа односельців. Вони свідчили під присягою. Пізніше свідчення під присягою породило суди присяж­них, які визначали, чи винуватий підсудний.

  • Була здійснена військова реформа. Король зобов'я­зав служити у війську всіх вільних, за винятком кліриків і євреїв. З тих, хто не йшов на війну, брали спеціальний податок. На ці гроші наймали солдатів. Солдати-най-манці були кращими вояками, ніж феодали. Ця рефор­ма перетворила рицарів у поміщиків, заклопотаних своїм господарством.

  • Генріх II зробив спробу реформувати церкву, яка в добу смут стала незалежною від королівської влади. Він проголосив архієпископів і єпископів васалами ко­роля, зобов'язав кліриків судитися в королівському суді (церковний суд карав їх надто м'яко чи взагалі лишав безкарними).

  • Король оподаткував церковні землі, заборонив ду­ховенству скаржитися папі в Рим і залишати Англію без королівського дозволу. Але глава англійської церкви Бекет, архієпископ Кентерберійський, виступив за збе­реження церковних привілеїв. Його підтримали папа та єпископи. Тоді хтось, щоб прислужитися королю, вбив Бекета. Король, якого звинувачували в причетності до цього злочину, мусив відмовитися від церковних реформ й вимолювати в папи прощення. Це дуже знизило його авторитет у державі.

Не знайшов спільної мови Генріх II і зі своїми сина­ми — Річардом, якого рицарі-поети назвали Левовим Серцем, та Джоном. Синів дратувала батьківська опі­ка, вони хотіли бути самостійними. Річард змовився проти батька з французьким королем Філіппом II Ав-густом, вони якось ледь не взяли хворого Генріха II у полон. Довідавшись, що й молодший син Джон висту­пає проти нього, Генріх II не витримав такого удару й у 1189 р. помер.

Після Генріха II королював Річард Левове Серце (1189—1199) — здібний воєначальник, хоробрий воїн, поет і музикант, але не здатний до державної діяльності. Англію він залишив напризволяще, все життя провів у мандрах. Але створена Генріхом II система державного керівництва виявилася такою досконалою, що працю­вала й за відсутності короля.

Генріх II залишив спадкоємцям сильну королівську владу. Проте відразу після смерті короля-реформатора на неї чекали серйозні випробування. Англію спіткали воєнні й політичні невдачі, вину за які знать покладала на монарха. Війна з Францією ставала для Англії дедалі обтяжливішою, тим паче, що Англія зазнавала воєнних поразок, втратила всі французькі території. У воєнних прорахунках барони звинувачували короля Іоанна Без­земельного (1199—1216) — молодшого сина Генріха II. До того ж цей король посварився з могутнім папою Іно-кентієм III. Папа відлучив його від церкви й заборонив по всій Англії богослужіння. Переляканий король ви­знав себе васалом папи й погодився платити йому щоріч­но велику суму грошей. Тим часом французи завдали чер­гової воєнної поразки англійцям. Барони цього не стерпі­ли і в 1215 р. повстали. Лондонці, які завжди підтриму­вали короля проти бунтівних баронів, цього разу відчи­нили їм ворота столиці. Іоанн Безземельний мусив підпи­сати Велику хартію вольностей — складений барона­ми документ, який обмежував королівську владу. Він скріпив цей документ своїм підписом лише тому, що не збирався виконувати його.У Великій хартії вольностей король брав на себе зо­бов'язання не переобтяжувати феодалів податками, не позбавляти церкви її привілеїв, оберігати законність і правопорядок, боротися з чиновницькими зловживан­нями, опікуватися торгівлею. Велика хартія вольностей захищала навіть кріпаків (забороняла забирати в них за вироком суду знаряддя праці та худобу). Отже, хоч вона найбільше опікувалася великими баронами, проте за­хищала від чиновницького свавілля й інші верстви на­селення. У Великій хартії вольностей королю забороня­лося чинити розправу над громадянами без вироку ста­нового суду і вперше в післяантичній історії Європи було сформульовано принцип недоторканності особи, який і сьогодні є наріжним каменем у справі захисту прав людини. Передбачався й контроль за виконанням коро- / лем цих вимог.


Случайные файлы

Файл
148109.rtf
ref1.doc
176564.rtf
10762-1.rtf
22503-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.