"Домоводство" В.Н.Каразіна - українська паралель європейських економічних теорій (56443)

Посмотреть архив целиком

План


Вступ

1. «Домоводство» В.Н. Каразіна – українська паралель європейських економічних концепцій

2. В.Н.Каразін – учений та громадський діяч,хронологія життєвого шляху.

3. Проекти В.Н.Каразіна по реформуванню різних сфер суспільного та державного життя.

4.Увага дослідників до творчої спадщини В.Н.Каразіна.

Висновок

Список використаних джерел



ВСТУП


Розлад феодально-кріпосницької системи Росії, який почався ще в попередні роки, перейшов у першій чверті XIX ст. у тривалу кризу, що загострювалася з кожним десятиріччям. Розвиток елементів капіталізму в промисловості, землеробстві, занепад поміщицького та селянського господарства, посилення кріпосницької експлуатації, пожвавлення визвольної боротьби народних мас, відставання економіки країни від передових західноєвропейських держав тощо дедалі гостріше ставить питання про недоцільність збереження кріпосного права навіть в інтересах панівного класу — дворянства.

Після придушення повстання декабристів уряд встановив у країні режим небувало жорстокої військово-поліцейської диктатури, безжалісно розправляючись навіть із незначними проявами антифеодального протесту.

Проте саме в 30-х роках XIX ст. криза феодально-кріпосницької системи в Росії стала досягати небувалих розмірів. У цей період почався промисловий переворот, але кріпосницький лад усіляко гальмував розвиток промисловості, необхідного їй внутрішнього ринку, а також ринку вільної робочої сили.

Невдоволення зростаючим соціальним гнітом охоплювало дедалі ширші маси селянства. Посилився його опір поміщикам, антифеодальний рух (у 1826 р. відбулися заворушення селян па Уманщині, в 1831 та 1833 рр .— на Київщині, в 1834 р. — на Харківщині, в 1844 р. — на Катеринославщіні, в 1847 р.— на Поділлі й т. ін.). Особливі широкого розмаху набув антифеодальний рух селян після революції 1848 р. та поразки Росії в Кримській війні (1853—1856 рр.). У країні виникла революційна ситуація. Зростаючий селянський антифеодальний рух дав поштовх дальшому розвиткові суспільно-економічної думки в середовищі передової інтелігенції. Під впливом революційно-демократичних ідей за негайне скасування кріпосництва та звільнення селян із землею без викупу виступили петрашевці (члени таємного гуртка М.В. Буташевича-Петрашевського), а також члени таємної політичної організації «Товариство св. Кирила і Мефодія».

Поглиблення кризи кріпосницькоЇ системи сприяло також посиленню дворянсько-ліберальної течії. яку представляла певна частина поміщиків.

Серед передових ідеологів дворян, які прагнули подолання економічної відсталості країни шляхом реформ, помітне місце займав відомий вчений та громадський діяч, засновник Харківського університету В. Каразін (1773— 1842). За свої проекти реформ він зазнав арешту, багаторічних поліцейських наглядів, довічної заборони проживати в Петербурзі та Москві, ув'язнення в Шліссельбурзькій фортеці та інших репресій із боку царизму. Але ці репресії не примусили його підмовитись під своїх поглядів.

Практично жоден більш-меньш помітний захід у Російській імперії перших десятиліть ХІХ ст.. не проводилося без консультацій з В.Н. Каразіним – громадським діячем, науковцем європейської вченості і енциклопедичних зацікавлень. Це за його порадою вперше на континенті було створено Міністерство освіти. Він був засновником першого у Східній Україні – Харківського університету. Йому належала широка програма господарського розвитку з детальними проробками щодо всіх основних секторів економіки.

Без глибокого осмислення творчої спадщини В.Н. Каразіна неможливо з належною повнотою відтворити розвиток української наукової думки наприкінці ХVІІІ і в першій половині ХІХ ст., як і всю еволюцію українського громадянства з його господарськими зусиллями.



« Домоводство» В.Н.Каразіна - українська паралель європейських економічних концепцій.


Василь Назарович Каразін народився у дворянській родині ЗО січня 1773 р.— за два роки до ліквідації Запорозької Січі, за 10 років до усунення решток гетьманату, за 16 років до Французької революції. Ці події в Україні та Європі треба мати на увазі, бо вони багато в чому пояснюють пізнішу поведінку В. Н. Каразіна.

Місце його народження — село Кручик Богодухівського повіту, Ук-раїнсько-Слобідської губернії. Батько Василя Назаровича за справну службу Російській імперії дістав село Кручик у винагороду, зрозуміла річ, разом з кріпосними селянами. Дослідники вважають, що по батьківській лінії В. Н. Каразін походить з грецького роду Караджі (мовляв, до цього прізвища на російський манер було додано «н»). Сам В. Н. Каразін говорив і про своє сербське походження. Та головним чином вчений почував себе українцем, до чого, очевидно, спричинилася мати-українка і українське оточення, в якому він формувався у дитячі роки.

Освіту, як дворянська дитина, В. Н. Каразін спочатку здобував у домашніх умовах, потім учився в Кременчузі та Харкові. Залишившись у 1792 р. без батька, В. Н. Каразін поступив на військову службу, під час якої відвідував Гірничий корпус, де опановував природничі науки. Що ж стосується суспільствознавства того часу, зокрема економічної теорії, то воно було репрезентоване просвітителями кінця XVIII ст., концепціями фізіократів та А. Сміта, які мали яскраво виражене антифеодальне спрямування. Просвітительські, фізіократичні та смітіанські економічні ідеї значною мірою підготували грунт для Французької революції, яка вплинула і на молодого В. Н. Каразіна.

Цьому сприяли соціально-економічні та ідейно-культурні обставини в Російській імперії, зокрема в Україні з її демократичними традиціями і близькістю до західноєвропейських країн. В Україні на рубежі XVIII—XIX ст. феодально-кріпосницькі відносини досягли апогею. Одночасно проходив процес переведення економіки на товарно-грошові відносини з характерною для них виробничою спеціалізацією сільського господарства, розширенням мануфактурного виробництва, створенням фабрик

Знайомство з працями та епістолярією Каразіна переконує, що він був добре обізнаний із західноєвропейською господарською дійсністю і економічною наукою, розумівся на суспільствознавстві, його течіях і концепціях, знав твори провідних філософів та економістів того часу. В. Н. Каразін, як і багато його ровесників, був прихильником ідей Французької революції. У 1810 р. він признавався, що в молодості не уник «спокуси... принад французького перевороту, котрий не тільки до губернії нашої, але й до глибин самого Сибіру проклав свій вплив на молоді уми». Щоправда, у зрілому віці ідеї Французької революції В. Н. Каразін називав облудними, але навряд чи він зумів остаточно від них звільнитись. Адже в тому самому творі, в якому йдеться про діяльність Вільного економічного Товариства, він зізнавався, що з ранніх літ перейнявся думкою про долю селян та їх право власності на землю. Це було корінне питання стосунків між селянами і поміщиками.

Про демократичність двадцятирічного В. Н. Каразіна свідчить той факт, що він одружився у 1794 р. з 14-річною кріпачкою Домною Іва-новіною. яка була вихованкою його матері. За цей вчинок йому постійно докоряли родичі. У жовтні 1798 р. він зробив спробу залишити Російську імперію разом з вагітною дружиною, але цей замір не вдався; В. Н. Каразін на кордоні був заарештований.

Будучи людиною кмітливою, він, не чекаючи покарання, написав на ім'я імператора Олександра І листа, в якому виклав широку програму державного управління. В результаті бранець перетворився на близьку до царського двору особу. Протягом кількох років В. Н. Каразін був великим авторитетом для Олександра І, який консультувався з ним практично з усіх державних питань.

Своє розуміння тогочасних економічних проблем В. Н. Каразін виклав у листах імператору, у статтях, соціальних проектах. Для означення господарства він часто користувався терміном «домоводство», очевидно, виходячи з того, що слово економіка походить від грецького і означає закон (правило) ведення домашнього господарства. Під до-моводством Каразін розумів і національне господарство, тобто економіку на макрорівні.

В. Н. Каразін був прихильником концепції освіченого абсолютизму, як і багато інших визначних громадсько-політичних діячів у тогочасній Європі. Отже, не дивно, що у своїх листах імператору Олександру 1 Каразін всіляко виправдовує монархічне правління, рекомендує зробити його гуманним щодо підданих, зокрема до закріпачених селян.

У листі до Олександра І за березень 1801 р. В. Н. Каразін вихваляє науку законодавства, яка ще вимагає удосконалення шляхом насичення її новими ідеями, що знайшли відображення у творіннях великих учених. Він радить не йти згубним шляхом Французької революції, а спиратися на право. Мовляв, імператор забезпечить «Існування поміщицьких селян, поставивши межі їх залежності, і тим дасть їм засоби відчувати іноді, в нагороду за свою працю, солодощі життя, не застосовуючи свавілля та інших методів, властивих відчаю і нездоланному рабству». У формі рекомендацій-надій В. Н. Каразін висловлював думку про те, що імператор здійснить заселення нових земель не насильно, що є страшним злом хоча б у силу невідомості про умови нових місць проживання. Нові місця заселення, за висловом В. Н. Каразіна, є «дійсно смертоносними по надзвичайній різниці кліматі». Він радив поселяти селян у прилеглі території, кліматичні умови яких не надто різняться від попереднього місця проживання.

Дослідники світогляду В. Н. Каразіна справедливо відзначають, що основним для нього економічно-правовим питанням було аграрно-селянське. Та інакше й не могло бути, позаяк кріпосництво в Російській імперії на той час було головним гальмом дальшого господарського поступу.


Случайные файлы

Файл
4626.rtf
otchet.doc
84824.rtf
21377-1.rtf
124835.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.