Українська національна революція 1649-1657рр (55648)

Посмотреть архив целиком

Українська національна революція 1648 – 1657рр.


План

1. Причини, характер, періодизація Української національної революції.

  1. 2. Повалення польсько – шляхетської влади в Україні.

3. Переяславська Рада. “Березневі статті” 1654 р. Суспільно-політичні наслідки національно-визвольної боротьби у 1648 – 1657 рр. та приєднання українських земель до Російської держави.



Велике революційне хвилювання, що пронеслось багатьма країнами світу у XVI - XVIII ст. докорінно змінило, оновило традиційне суспільство і відкрило нові шляхи розвитку, породило новий буржуазно-капіталістичний тип суспільного устрою і державотворення. Вже з кінця 16 ст. піднялась хвиля повстань і буржуазних революцій, які стали важливими ступенями процесу творення світової історії, призвели до розпаду могутніх імперій і виникнення незалежних капіталістичних держав. Ця хвиля “пробудження” національної свідомості, жага незалежпості й свободи охопила й Україну. Українська національна революція XVII ст. займала важливе місце в ряді Європейських революцій XVI - XVII ст.

Насамперед слід визначити причини, що призвели Україну до цього грандіозного вибуху непокори 1648 р., адже на перших етапах нової історії Європи навряд чи можна виділити повстання аналогічних маштабів. По-перше, слід зазначити, що, перебуваючи в складі Речі Посполитої, Україна не мала жодних шансів на повноцінний політичний та національно-культурний розвиток. Правлячі кола Польщі не визнавали за потрібне надання українським землям хоча б часткової самостійності. Польська державна ідея була провідною, що призводило до денаціоналізації української еліти й інтелігенції шляхом вимушеної консолідації з польською шляхтою. Українці цілеспрямовано не допускались до участі в процесі керівництва і розпорядження власними землями, а також до занять наукою, ремеслами, торгівлею тощо. Отже, економічне і політичне життя зосереджувалось в руках іноземців, переважно поляків. По-друге, що є дуже важливим, суперечності виникали і в сфері суто економічних відносин. Особливо в сільськогосподарському виробництві півдня України, адже розвиток якісно нового типу господарювання, що зумовлювався встановленням козацького

устрою йшов врозріз із панщинним станом господарства, грунтованим на праці кріпаків. Причому закріпачення все нових вільних селян зростало швидкими темпами. До того ж козацтво почало виробляти нові, власні принципи соціальної організації, що радикально різнились від середньовічних принципів Речі Посполитої. По-третє, оссобливо гостре протистояння окреслилось в релігійно-національній сфері. Політика Речі Посполитої відносно православної Церкви була вкінець несприйнятною для етнічного населення України. Прикладались всі можливі зусилля по її ліквідації і впровадження католицизма чи уніатства: закриття православних монастирів і церков, насильницьке навернення до католицизму (уніатства), в той же час будівництво костьолів, жвава діяльність місіонерів католицьких орденів. Дискримінація за релігійною й мовною ознаками в управлінській діяльності, в системі освіти і т. ін., що значно посилювало національне обурення і ненависті до гнобителів. Отже, дія цих чинників, постійні жорстокі репресії колоніального режиму, напрямлені на придушення найменших виявів непокори, до того ж постійні виснажливі напади татар призвели населення до розуміння нестерпності й неспрйнятності свого становища. І це почало давати свої плоди. Бродіння серед найбільш свідомих умів революційних ідей, розвиток і становлення козацтва, як виразника національних інтересів,ядра, навколо якого гуртувались невдоволені маси, утворення ним зародків державних інституцій у південному регіоні, і, нарешті, визрівання національно-визвольної боротьби на Європейському континенті в цілому – все це й призвело до того “вибуху”, що сколихнув і привів до боєвої готовності націю, що вже почала занепадати й вироджуватись під гнітом колоніального становища.

Отже повалення гнобительської влади було вигідне усім верствам населення: селянству, міщанству, духовенству, козацтву, інтелігенції, що й об”єднались задля спільної мети. А саме: добитися ліквідації національно-релігійного гноблення, побудувати власну незалежну державу, знищити феодальне землеволодіння, кріпацтво й утвердити нову систему соціально- економічних відносин на основі приватної власності і праці вільної людини. Що ж до хронологічних меж і типологічної класифікації події, то й досі серед дослідників не існує єдиної думки з цього предмету. Характеризують її як “велике повстання”(Орест Субтельний), “війна”(козацька, селянська, національно–визвольна і т. ін.), “революція” (козацька, буржуазна, національно-визвольна і т. д.). Найсучасніші дані (група істориків на чолі з В.Смолієм) говорять за те, що за характером, маштабами, метою, формами, змінами, що відбулися в соціальному, політичному, економічному й духовному житті суспільсва, подія становила собою саме “Українську національну революцію”, яка продовжувалась на протязі 1648 – 1676 рр. І, відповідно до цього , має місце така її періодизація:


Періодизація Української національної революції



1 період

2 період

3 період

4 період

5 період

Лютий 1648р - чер- вень 1652р

Найбільший розмах визвольної боротьби. Нова Українська держава фактично виборює незале-жність. Селянська війна завершуєтся ліквідацією феода-льних відносин.

червень1652р – серпень 1657р

Активні пошуки союз-ників для розгрому Речі Посполитої й воз- з”єднання етноукраїн- ських земель. Намічается тенденція щодо утвердження монархічної форми правління (спадковий гетьманат).

вересень 1657р – чер - вень 1663р

Різке зростання соці- ально – політичної боротьби. Грормадянська війна. Розкол України на два гетьманства.


липень 1663р – чер - вень 1668р

Намагання польського і росій- ського урядів поді- лити Українську державу. Боротьба за збереження єдності.

липень 1668р – вере- сень 1676р

Нове загострення політичної боротьби. Втручання іноземн- них держав у справи козацької України. Ліквідація держ. ін- ституцій на Право - бережжі. Поразка революції.


Отже, в масах зростала готовність до повстанського виступу, зростало невдоволення й обурення. В той же час мешканці Наддніпрянщини, що не знали тягаря кріпацтва, відчували себе вільними, до того ж козацтво відчувало себе рівним у правах з ляхами і ця впевненість і незламний дух, і звичайно ж велика бойова майстерність і висока організація і стали тим самим ядром, осередком гнівного запалу і національно-визвольного руху. Але, для справжньго “спалаху” не вистачало лише “іскри” – реального лідера. Розумного й освіченого, що міг би запалити і повести за собою. І він з”вився, звичайно. Можна сказати, навіть дещо несподівано й неочікувано, адже Богдан Хмельницький, а саме йому судилось стати тією визначною особою, що змогла згуртувати громадськість і змінити перебіг всієї східноєвропейської історїї, виступив, так би мовити, на терени непокори вже в досить зрілому пя”тдесятирічному віці, змінивши погляди доброго прибічника існуючого ладу на бунтарську невдоволеність і жадобу розправи. Але така палка вдача і двоїстість натури, як відмічали очевидці, супроводжувала його все життя.

Богдан (Зіновій) Хмельницький народився 27грудня 1595р в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, що служив у польського магната. За цю службу батько отримав хутір Суботів. Він посилае сина на навчання до Ярославської єзуїтської школи, де той одержує добру освіту, навчается іноземних мов. Після закінчення навчання Богдан вступає до війська, разом з батьком бере участь у військових походах, попадає в турецьку неволю, де перебуває два роки. Повертаючись, вступає до реєстрового козацтва, отримує посаду писаря і починає заможне життя. Завдяки добрим взаєминам з урядом стає сотником Чигиринського козацького полку. Але суворе життя тих часів диктувало свої правила. І ті безчинства, що творили поляки на український землі не обійшли стороною заможного українського сотника. Шляхтич Чаплинський, заручившись підтримкою місцевих магнатів, зажадав собі маєтку Хмельницького, і ,у відсутність господаря, напав на Суботів, убивши сина Хмельницького. Коли ж численні скарги до суду виявилися марними, бо ж судова суперечка між українцем й поляком мала лише одне цілком логічне завершення, звичайно ж на користь останньго, Хмельницький вибухнув нестерпним обуренням, образою. Він зрозумів нарешті безправне становище укр. населення, через власну образу пережив стан, в якому вже довгий час знаходився його народ. Це сподвигло його залишити рідний Суботів і податись на Запорізьку Січ, де він миттєво зміг згрупувати навколо себе талановитих однодумців. На козацькій раді1648 р він був обраний гетьманом Війська Запорозького. І, завдяки своєму досвіду і таланту лідера та стратега почав швидко розробляти план дій. До керівного центру також входили: Вешняк, Бурляй, Гиря, Топига, Нестеренко, Клиша, Кривоніс та ін. Б. Хмельницький умів привертати до себе людей, завойовувати їх довір”я, любов, міг запалити, зачарувати своїми палкими речами. Універсал, з яким він звернувся до українського народу, в якому говорилося про необхідність об”єднання задля спільної мети – боротьби проти польського засилля, був широко підтриманий по всій Україні. Після цього виступи набули грандіозного, всенародного характеру.


Случайные файлы

Файл
30789-1.rtf
79399.rtf
144421.rtf
16897.rtf
74441.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.