Роль США в НАТО (55404)

Посмотреть архив целиком


ЗМIСТ





ВСТУП

2.Iсторiя та структура НАТО.

3.Дiяльнiсть США у Пiвнiчноатлатичному Союзi

4.Роль США в системi мiжнародних органiзацiй

ВИСНОВОК

ДОКУМЕНТИ I МАТЕРIАЛИ

ЛIТЕРАТУРА

ПОСИЛАННЯ

ВСТУП

Роль США в НАТО” – чому саме ця тема зацікавила мене? Я вважаю що ця тема є досить актуальною в наш час, саме в тій політичній обстановці яка склалася сьогодні в світі.

НАТО є центром врегулювання світових проблем, саме ця організація сприяє налагодженню співробітництва між країнами-членами Північноатлантичного Союзу у політичній, воєнній та економічній, а також науковій та інших невоєнних галузях. Саме тому так багато країн світу прагне до членства в цій організації.

Роль США в НАТО є безперечною – з моменту виникнення Організації Північноатлантичного Договору і до сьогодення.

На сьогодні одним з головних аспектів зовнішньополітичної діяльності США є укріплення лідуючої ролі Сполучених Штатів у світі, їх військової міці, збереження та посилення НАТО.

Джерельна база стосовно цієї теми досить широка, існує навіть декілька видів праць по цій тематиці.

Серед праць загального характеру слід виділити:

· працю Іванової І.М. “Концепция Атлантического сообщества во внешней политике США”, видану у Москві у 1985 році, в якій автор висвітлює основні аспекти зовнішньополітичної діяльності Сполучених Штатів у післявоєнний період;

· роботу Шеїна В.С. “США и НАТО: Эволюция империалис­тического партнерства”, видану у Москві у 1985 році, що акцентує увагу на особливій ролі США у Північноатлантичному Союзі;

· спільну роботу Караганова С.А., Трофіменко Г.А., Шеїна В.С. “США – диктатор НАТО”, видану у Москві в 1985 році, яка визначає позицію Сполучених Штатів Америки в НАТО;

· працю Воронцова Г.А. “Атлантические отношения и современность”, що була видана у Москві в 1977 році, і яка висвітлює відносини США і Європи в 1945-1970-ті роки.

До монографій і публікацій по цій тематиці можна віднести:

· статтю Квітки В. “Для чого існує завтра?”, надруковану в газеті “Столиця” 10 лютого 1998 року;

· публікацію Гончара Б.М. та Гончар Ю.Б. “Ставлення США до проблем інтеграції країн Центрльно-Східної Європи в Західноєвропейське об’єднання”, надрукованій в “Питаннях нової та новітньої історії” у випуску №41 за 1995 рік, присвяченій проблемам нової Європи та ставленню до них Сполучених Штатів;

· статтю Каспрука Б. “НАТО як гарант стабільності та безпеки в Європі”, що була надрукована у газеті “Час” за 9 жовтня 1997 року, і роз’яснювала місце та роль НАТО на сучасному етапі;

· статтю Шитова А. “Конференция в США про будущее НАТО”, надруковану у журналі “Компас”, №17-18 за 1997 рік , яка висвітлює думки американських експертів щодо політики Північноатлантичного Союзу у наступному столітті;

· публікацію Кікіло В. “Американские эксперты о проблемах расширения НАТО”, опублікованій в журналі “Компас”, №29 за 1997 рік, та присвяченій одному з головних напрямків політики НАТО на сучасному етапі - проблемі розширення Альянсу, та ряд інших праць.

При написанні роботи я використовувала також і праці довідного характеру такі як “НАТО. Довідник”, “Організація Північноатлантичного Договору. Статті” та інші.

Серед документів та матеріалів слід виділити: “Зустріч на вищому рівні в Мадриді”, “Декларацію сессії Північноатлантичної Ради”, програму “Партнерство заради миру”.

На основі вище названної літератури та джерел автор данної роботи ставить перед собою такі завдання:

-висвітлити значення США у створенні НАТО;

-розкрити структуру цієї організації та її основні завдання;

-дослідити місце та роль Сполучених Штатів в Північноатлан­тичному Союзі на сучасному етапі;

-відобразити основні перспективи розвитку політики США в НАТО.

1. ІСТОРІЯ ТА СТРУКТУРА НАТО

Історія створення НАТО безпосередньо пов’язана з тими подіями, що відбувалися в світі після другої світової війни. Але спробуємо виявити корені НАТО ще глибше. Три рази з часу Французької революції за останні двісті років Європа змогла мирним шляхом змінити основи своєї безпеки. Сьогодні континент знову стоїть на порозі таких змін. Перша постнаполеонівська архітектура європейської безпеки була розроблена на Венському конгресі у 1815 році, що стримувала загрозу великомасштабної європейської війни на протязі 99 років. Молоді США залишились збоку, хоча за сорок років приймали участь у двох війнах з Англією.

У другий раз архітектура європейської безпеки була дещо змінена у Версалі в 1919 році. Центральну роль в цьому процесі відігравав президент Вудро Вільсон, але США поспішили відійти від участі в будь-яких структурах, створених за їх же допомогою. Цей крок сприяв послабленню Америки і призвів до трагічного відновлення загальної війни двадцять років потому. Коли у 1945 році знову настав час перегляду засад європейської безпеки, великі держави спочатку збудували систему, засновану на принципах, проголошених на Ялтинській і Потсдамській конференціях і у Статуті ООН. Але вже у 1947 році, зрозумівши, що вона не здатна стримати радянську експансію, лідери західних країн створили більш ефективну структуру колективної безпеки для мирного часу, в основу якої були покладені “доктрина Трумена”, “план Маршала”, НАТО, атлантичне партнерство і лідуюча роль Америки.

Ця система відображала головні цілі американської політики в Європі у післявоєнний період. Але в епоху після закінчення “холодної війни” перед Сполученими Штатами в їх європейській політиці поряд із старими постали і нові завдання. На цей раз США повинні були взяти на себе ініціативу європейського архітектора, з тим щоб охопити всі країни континенту і таким чином стабілізувати Європу в цілому. Сюди повинні були входити власно західні країни, країни колишнього соцтабору в Центральній Європі і саме головне Росія і колишні радянські республіки.

Отже в період між 1945-1949 роками між державами Західної Європи та їхніми союзниками в Північній Америці постала нагальна проблема повоєнної відбудови економіки.

22 січня 1948 року Ернест Бевін (міністр закордонних справ Великобританії), виступаючи в Палаті громад британського парламенту, запропонував в тій чи іншій формі союз Західних країн. Пропозиція була підтримана європейською громадою, і підписавши в березні 1948 року Брюссельський договір, п’ять держав Західної Європи, а саме: Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Сполучене Королівство і Франція цим самим засвідчили своє рішуче прагнення створити ефективну і мобільну систему оборони і зміцнити та поглибити взаємні контакти таким чином, щоб бути спроможними протидіяти ідеологічній і політичній загрозі з Півночі.

Відтак 27-28 вересня 1948 року міністри закордонних справ держав-учасниць Брюссельського договору заснували Організацію оборони Західного Союзу.

Потім відбулися переговори між США і Канадою про створення єдиного Північного Альянсу, заснованого на гарантіях безпеки та взаємних зобов’язаннях між Європою та Північною Америкою.І вже 10 грудня 1948 року представники держав-учасниць Брюссельського договору США і Канади розпочали у Вашингтоні переговори про укладання Північноатлантичного договору. Держави-члени Брюссельського договору запросили Данію, Ісландію, Італію, Норвегію і Португалію взяти участь у цьому процесі. Наслідком цих переговорів стало підписання 4 квітня 1949 року Вашингтонського договору, що започаткував спільну систему безпеки, засновану на партнерстві цих країн. Мелодії, що звучали в залі, де проходила процедура створення НАТО, були американськими, і нагадували всім, хто тепер буде “замовляти музику”, визначати воєнну доктрину блоку, політику країн, що входять до нього.12 березня 1952 року першим генеральним секретарем НАТО було обрано лорда Ісмея з Великобританії. У 1952 році до договору приєдналася Греція і Туреччина. ФРН вступила до Альянсу у 1955 році, а Іспанія у 1982 році.

НАТО було створено як союз незалежних держав об’єднаних загальною зацікавленістю у збереженні миру та захисті своєї свободи на засадах політичної солідарності, забезпечення адекватної оборони з метою утримання і у випадку необхідності відведення будь-якої форми розв’язання проти них агресії. Створений у відповідністю із статтею 51 Статуту ООН, яка підтверджувала невід’ємне право держав на індивідуальну або колективну оборону, Північноатлантичний Союз є співтовариством вільних держав, єдиних у своїй рішучості зберегти власну безпеку, на засаді надання один одному взаємних гарантій, та забезпечення стабільних відносин з іншими державами.

Організація Північноатлантичного договору має таку структуру, яка дозволяє здійснити всі цілі НАТО. Вона є міжурядовою організацією, в рамках якої країни-члени зберігають повний суверенітет і незалежність. Ця організація являє собою форум, на якому вони проводять спільні консультації з будь-яких проблем та приймають рішення з політичних та воєнних питань що стосуються їх безпеки.


Случайные файлы

Файл
38069.rtf
11092001.doc
153118.rtf
169165.rtf
79567.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.