Воєнні дії на території України 1914-1916 рр. (55312)

Посмотреть архив целиком

Міністерство Внутрішніх Справ України

Запорізький юридичний університет

Кафедра цивільно-правових дисциплін





Контрольна робота з історії


Воєнні дії на території України

1914—1916 рр.







Виконала:

слухач І курсу 152 групи

Литвиненко Ірина Володимирівна


Перевірив викладач кафедри

Геращенко Тетяна Сталівна



м. Запоріжжя

2001 р.


Зміст


Вступ 3

1 Україна: поле битви 5

2 Воєнні дії на території України 9

2.1 Галиційська битва. 9

2.2 Карпатська операція 10

2.3 Горлицька операція 11

2.4 Брусиловський прорив 15

3 Україна: в вогні великої війни 19

Загальні висновки 22

Використана література 24






Вступ


19 липня (1 серпня) 1914 року спалахнула Перша світова війна. Вона виникла як наслідок крайнього загострення суперечностей між головними капіталістичними країнами за новий поділ світу. Війну готували всі імперіалістичні країни. Європа поділилася на два блоки: з одного боку Троїстий союз у складі Німеччини, Австро-Угорщини та Італії (в ході війни Італія відійшла від Троїстого союзу, а до нього приєдналася Туреччина і Болгарія), а з другого — Антанта, до якої вийшли Англія, Франція та Росія. На боці Антанти згодом воювали Японія, Італія, Румунія і США. Всі держави виношували свої загарбницькі цілі. Була також думка, що тривала і виснажлива війна допоможе імперіалістам ”одвернути трохи в інший бік увагу здушеної в бочці, неспокійної маси”, тобто задушити революційний рух, який в ряді країн набув загрозливих розмірів.

Напередодні війни у громадській думці багатьох найрозвинутіших країн вкоренилося переконання, що в умовах, коли світ став єдиним економічно, при сучасному високому розвитку науки і техніки, майбутнє належить взагалі лише так званому ”мирному змаганню народів”, і війна неможлива. Але вийшло навпаки: економічна єдність світу послужила підгрунтям не для всесвітнього братства, а для всесвітньої бойні.

Перша світова війна, що почалася як збройний конфлікт між обома групами імперіалістичних країн, поставила Україну в епіцентр військово-політичних дій. Українську ”карту” в ті роки прагнули розіграти Німеччина, Австро-Угорщина, Румунія, свої інтереси в цьому регіони намагалися відстояти Англія і Франція. Українці, розділені кордонами і фронтами, змушені були воювати один проти одного за чужі їм інтереси.

Не маючи своєї державності, щоб захистити свої корінні інтереси, українці зазнали у війні особливо відчутних втрат. Українці воювали по обидва боки ворогуючих, змушені були вбивати один одного, воюючи за імперії, які ігнорували українські національні інтереси. Війна готувала Україні величезні страждання у руїни, оскільки воєнні дії велися на її території.



1 Україна: поле битви


Перша світова війна поклала початок глибоким змінам у житті суспільства, які повністю проявили себе у часи революції, а їх віддалений відгомін відчувався впродовж усього ХХ століття. Перш за все, війна поставила українські землі у центр великих геополітичних змін у Центральній і Східній Європі, які завершилися аж з розпадом соціалістичної системи і Радянського Союзу у 1989-1991 рр. Від самого початку боїв літом 1914 р. українські землі стали одним із основних воєнних театрів на східному фронті, де у боротьбі зійшлися два старі супротивники – Австро-Угорщина й Німеччина з одного боку, та Росія, з іншого. Без перебільшення можна сказати, що Україна з її багатими людськими і природними ресурсами була одним з найбільш головних виграшних призів для кожного з них.

Напередодні першої світової війни підросійська Україна виробляла понад 1 млрд. пудів (близько 16 млн. тон) хліба. Ця цифра мала магічну притягальну силу— встановлення контролю над цією величезною європейською житницею служило конкретною військово-політичною ціллю для всіх воюючих у цьому регіону сил сторін. Особливо її роль зросла під кінець війни, коли над Берліном, Віднем, царським Петроградом а згодом більшовицькою Москвою повисла примара голоду, і хліб став питанням життя і смерті політичних режимів, які панували у кожній з цих столиць.

Іншим фактором було використання людських ресурсів України. За весь час війни російська армія прикликала до своїх лав 3,5 млн. українців, австро-угорська – близько 300 тис. За своєю чисельністю українці були другою (після росіян) національною групою у російській та п’ятою (після німців, угорців, поляків та чехів) в австро-угорській армія.

Не менш важливими були геополітичні розрахунки. Як писав у 1897 р. німецький публіцист Пауль Рорбах, “хто володіє Києвом, той має ключ від Росії”. Німецькі та австрійські воєнні експерти добре розуміли, що відірвання українських земель від Росії ставить під сумнів існування імперії Романових як великої європейської держави і створить стіну між власне Росією, Центральними державами та Балканами

Всі країни, які вступили в війну, враховували важливість українського чинника. Не дивлячись на те, що українські землі входили до складу Австро-Угорської імперії, першу скрипку у вирішенні питань грала Німеччина. Вона розглядала варіант відродження української держави і входження її до складу майбутньої Німеччини” разом з Нідерландами, Бельгією, Австро-Угорщиною, Данією, Польщею, Прибалтикою, слов’янськими землями Балканського півострова тощо. В цьому контексті Україна розглядалася як плацдарм для просування на Схід і потенціальна колонія, звідки можна було черпати сільськогосподарські продукти і природну сировину.

Австро-Угорщина претендувала на Волинь і Поділля, разом з тим не відмовляючись від панування в Східній Галичині, Закарпатті та Північній Буковині. Австрійський уряд метою своєї політики у війні проголосив відрив від Москви українського народу і заснування самостійної України, чим мав послабити вплив Росії в басейні Чорного моря.

Якщо Німеччина й Австрія були зацікавлені у захопленні підросійської України, то Росія мріяла про завоювання Галичини, Буковини і Закарпаття. Петербург постійно виставляв себе як захисник поневолених слов’янських народів Габсбурзької імперії, у т.ч. “руських” з “Підкарпатської Русі”. Приєднання цієї землі до Росії мало завершити справу збирання “руської спадщини”, яку розпочав ще в XIV ст. московський князь Іван Калита. Росії йшлося не просто про приєднання Галичини, але й про придушення тут гнізда “мазепинства”, що поширювало свої впливи на Наддніпрянську Україну. В австрійсько-російських відносинах Галичина фігурувала на другому місці після Балкан як causa belli.

Не дивно, що на Галичину було спрямоване головне вістря російської атаки на Південно-Західному фронті. Уже на початку вересня 1914 р. російські війська окупували Львів, а до кінця першого року війни російська армія втримувала усю Галичину, Буковину, а також північно-східну частину Словаччини і Закарпаття. Російська окупація цих земель тривала недовго. Під натиском об’єднаного австро-німецького контрнаступу російське військо до кінця червня 1915 р. не лише полишило усю Галичину і Буковину (за винятком вузької смужки на схід від Тернополя), але й змушене було до початку осені віддати противнику частину Волині.

В середині 1914 р. у війну на боці Німеччини вступила Туреччина. В ніч з 15 на 16 жовтня 1914 р. турецький флот бомбардував Одесу, Феодосію, Новоросійськ, а сухопутні війська почали наступ на Кавказ. Це зумовило появу для Росії нового фронту — Кавказького і викликало розпорошення її збройних сил. Бої на цьому фронті мали, в основному, місцевий характер.

У першій половині 1916 р. становище на фронті знову змінилося на користь російської сторони. Наприкінці травня 1916 р. російські війська під командуванням генерала Брусілова розпочали наступ і до кінця літа захопили Буковину і східну частину Галичини включно з Тернополем та Західну Волинь разом з Луцьком. “Брусіловський прорив” був, мабуть, найвдалішою воєнною операцією російської армії за весь час війни. Але її спроби захопити у ході наступу Львів закінчилася провалом. Після відбиття російської атаки літом 1916 р. лінія фронту залишалася незмінною. Влітку 1917 р. уже новий, революційний російський уряд розпочав черговий наступ. Він завершився крахом, й німецька й австрійська армії до кінця 1917 р. просунулися на схід по українській території навіть трохи дальше, аніж вони були наприкінці 1915 р.









2 Воєнні дії на території України


2.1 Галиційська битва.


Запеклі бою в серпні 1914 р. кипіли в Галичині між російськими й австро-угорськими частинами. 21 день на просторі між Дністром і Віслою йшла грандіозна Галиційська битва. По обидва боки в ній брало участь більш мільйона чоловік. На початку російські армії з працею витримували могутній натиск супротивника. Але потім у боях відбувся перелом.

Російські війська перейшли в наступ, спираючись на могутню підтримку артилерії. гармати стріляли так часто, що розжарювалися докрасна. Якщо солдата роняв на гармату кашкет, він негайно спалахував, як у гарячій печі. При такій стрілянині, звичайно, витрачалося дуже багато снарядів.

Австро-угорська армія безладно відступала, кидаючи зброю, обози й артилерію. Тисячі австрійських солдатів здавалися в полон. 21 серпня російські війська зайняли залишений супротивником Львів і рушили далі на захід. Австрийцы втратили 226 тисяч чоловік пораненими й убитими і близько 100 тисяч полоненими. Втрати росіян склали 230 тисяч полоненими, убитими і пораненими. Росіяни втратили 94 гармат і захопили 400 ворожих. Таким чином, ”велика Галиційська битва”, як неї називали, закінчилася повною поразкою австро-угорської армії. Вона позбавилася більш третини свого складу і до кінця війни вже не змогла оправитися від цього удару.


Случайные файлы

Файл
161992.rtf
29061-1.rtf
26002-1.rtf
144435.rtf
14343.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.