Трансільвания (54442)

Посмотреть архив целиком

=shur@= shura19@yandex.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Кафедра всесвітньої історії
















з дисципліни “Історія середніх віків

на тему: “Трансільванія”







Виконав: студент -го курсу,

групи , спеціальності

історія і правознавство”

заочного відділення





Викладач:




РІВНЕ - 2003

ВСТУП


Трансільванія (Siebenburgen, Семигород, угорські Эрделі), південно-східна частина Угорщини, що примикає до Румунії і Буковини.

Трансільванія (Семигород) — історична область у Східних Карпатах; з XI ст. належала угорським королям. Після розгрому угорських рицарів турецькою армією під Могачем (1526) і втрати Угорщиною незалежності Трансільванія як васальне князівство з 1541 р. перебувала під сюзеренітетом турецького султана. За рішенням Карловицького конгресу 1698—1699 рр. була передана Габсбургам. Тепер — автономна область на півночі Румунії. Цифра заокруглена: Боплан, очевидно, має на увазі вступ на польський престол династії Ваза, до якої належав Як Казимир. Його батько Сигізмунд III Ваза був обраний королем Речі Посполитої у 1587 р.

57250 кв. км., 2456 тисяч жителів; хвилясте плато, оточене з усіх боків горами, на південно-заході Гаіто (1046 м.), на півночі Трансільванські рудні гори (1636 м.), на сході Карпати, на півдні Трансільванські Альпи. Ріки Алута, Бузео (притока Дунаю), Бистриця, Марош, Самош; клімат помірний і вологий. Населення: румуни (57%), мадяри (33%), німці (9%), віросповідання - православні (30%), уніати (28%), протестанти (24%), католики (13%), євреї (2%). Землеробство, скотарство, лісівництво, горне діло. Обробляють маїс, пшеницю, овес, тютюн, виноград; добувають золото, срібло, залізо, свинець, мідь, торф, лігніт, каменую сіль. Обробна промисловість (шкіри, вовна). Університет у Клаузенбурзі, 29 гімназій. Трансільванія поділяється на 15 комітатів. Головне місто Германштадт. У римську епоху Трансільванія входила до складу Дакії. У 1004 р. завойована угорським королем Стефаном св. У XII в. з'явилися переселенці із Саксонії і заснували 7 міст (звідси назва країни). У 1526 Перелоги заснував самостійне князівство. За ним володіли Трансільванією князі Баторій, Бетлен-Габор і Ракоци, які боролися з Австрією. У 1686 визнала сюзеренну владу Австрії, У 1697 приєднана до Угорщини. З 1849 коронна земля Австрії, з 1867 з'єднана з Угорщиною, сейм знищений, з тих пір Трансільванія піддавалася сильної мадяризації.

Трансільванія


Трансільванія (Transilvania), історична область на півночі Румунії. Найдавніші сліди перебування людини на території Трансільванії відносяться до палеоліту. З 2-ї половини 1-го тис. до н.е. тут жили фракійські племена гето-даків, що у 4-2 столітті до нашої ери поєднувалися в племінні союзи. У 3 столітті до н.е. на територію Трансільванії проникнули кельти.

У 1 столітті до н.е. сформувалася дакійська ранньорабовласницька держава з центром у Трансільванії. З початку 2 ст. н.е. до 271 року територія Трансільванії підкорювалася римлянам, входила до складу римської провінції Дакія.

У 3-6 століттях через Трансільванію пройшли племена готів, гунів, гепідів, аварів. У 6-7 столітті на території Трансільванії оселилися слов'яни, наприкінці 9 ст. (за свідченням джерел) локалізувалося романізоване населення - влахи (волохи). У 10 столітті тут осіла частина угорських племен.

У 11-12 столітті Трансільванія перейшла під влади королів Угорщини, що оселили тут пізніше венгрів-секіїв (секлерів) і саксів; у Трансільванії почався процес феодалізації. У 1241 році територія Трансільванії піддалася навалі монголо-татар.

У 12 - початку 16 ст. у влади стояли воєводи (зазвичай - угорські магнати). До середини 13 століття у Трансільванії виникають міста, у 14 ст. з'являються цехові організації ремісників. 15-16 століття відзначені антифеодальними виступами селян (Селянське повстання 1437-38, повстання Дожі Дьєр-дя 1514 р.).

Селянське повстання 1437-1438 у Трансільванії, почалося навесні 1437 року з відмовлення влашських і угорських селян в умовах масового випуску знецінених грошей платити десятину єпископу й інші феодальні побори повноцінною монетою. Вогнищами повстання стали гора Бобильна [(Бабольна) біля села Олпрет (Альпрет)], район гори Деж (Деш) і район Клужа (Коложвара). Після перемоги, здобутої повсталими в липні 1437 року, феодали змушені були піти на поступки скасувати десятину, скоротити панщину, зменшити грошові платежі, підтвердити право переходу селян після сплати недоїмок. Однак у січні 1438 року селянське повстання було розгромлено феодалами і виступив у їхню підтримку патриціатом саксонських міст.

На повстання в Трансільванії вплинуло гуситський революційний рух (особливо таборити); поширення в районі повстання з'єднань гуситів, військова організація повсталих по таборитському зразку, прагнення ввести спільність майна, організувати суспільне споживання і зрівняльний розподіл.

Таборити, представники революційного антифеодального крила Гуситського революційного руху. До "громади таборської" (звідси назва - таборити) належали різнорідні соціальні елементи - широкі шари селянства, міська біднота, нижче духівництво, ремісники, частина дрібного дворянства. Визначальною в табористві (особливо в перший період руху) була революційна антифеодальна селянсько-плебейська ідеологія, в основі якої лежало хиліастичне навчання про "царство боже на землі" - "царству" загальної рівності і соціальної справедливості.

Таборити заперечували церковні таїнства, пишний католицький культ, а деякі з них - усі християнські святині й обряди. Ліве крило складали пікарти, виступи яких зустрічали опозицію помірних таборитів, що виражали інтереси головним чином заможного селянства і заможних городян. У 1421 році помірні таборити розправилися з вождями (Мартін Гуска й ін.) пікартів. Незважаючи на розбіжності, таборити залишалися основною військовою силою повсталої Чехії. Таборити створили польове військо, що керувалося бойовим статутом Я. Жижки, розробили передову для того часу воєнну тактику, що передбачала маневреність, застосування бойових возів і артилерії. Військо таборитів (яким керував Микулаш з Гускою та Жижкой) розгромило 5 хрестових походів, організованих реакцією проти гуситів. Разом з "сиротами" (так називали себе після смерті Жижки війська, що були під його безпосереднім командуванням) таборити зробили серію походів за межі Чехії. Протиріччя таборитів з бюргерсько-лицарським табором (так називаними чашниками) призвели до відкритої війни між ними. У ряді битв (1423 р., 1424 р.) чашники були розбиті. 30 травня 1434 військо таборитів потерпіло поразку від об'єднаних сил чашників і феодально-католицького табору в бою при Липанах; окремі загони таборитів продовжували боротьбу до 1437, коли упала їхня остання фортеця Сіон.

Гуситський революційний рух, боротьба чеського народу в 1-й половині 15 ст. проти католицької церкви, феодальної експлуатації і німецького засилля, що вилилася в так називані гуситські війни (1419-37 років). Причинами Гуситського революційного руху були посилення феодальної експлуатації чеського селянства з боку світських і духовних феодалів (збільшення поборів і панщинних повинностей), корупція католицької церкви, що викликала загальну ненависть своїм багатством і розбещеністю кліру, усе німецьке засилля, що зростало, боротьба між ремісниками і патриціатом (переважно німецьким) у містах, важке положення міської бідноти (плебсу).

Реформаційна діяльність народних проповідників - Вальдхаузера, Мілича з Кромержижа, Матвія з Янова, виступ Яна Гуса і його сподвижників створили безпосередні передумови для розвитку Руху.

Гуситський революційний рух - важливий етап в історії Трансільванії, джерело революційних і національних традицій народу. У ході його була зроблена спроба революційним шляхом знищити феодальний лад. Незважаючи на поразку таборитів, був нанесений удар для католицької церкви, затримане вторинне покріпачення селян.

Гуситський революційний рух заклав основи загальноєвропейської Реформації.

До кінця 17 ст. основна маса селянства Трансільванії була цілком закріпачена. У 1541 утворилося відносно самостійне Трансільванське князівство, що визнало суверенітет турецького султана. Наприкінці 16 - початку 17 ст. Трансільванія разом з Валахією і Молдовою короткий час знаходилася під владою господаря Міхая Хороброго .

Австро-турецькі війни 16-18 століття. З 20-х років 16 століття підсилилася боротьба між австрійськими Габсбургами й Османською імперією за гегемонію в Південно-Східній і Центральній Європі. У результаті турецьких навал на Угорщину турецькі війська взяли Белград (1521 р.). Услід потім вони розгромили угоро-чешські війська в Мохачській битві, а у вересні - жовтні 1529 року безуспішно осаджували Відень.

Після невдалих австро-турецьких переговорів про мир (1530 рік) почалася Австро-турецька війна 1532-33 років. У ході її війська імператора Карла V призупинили наступ турецьких військ і за мирним договором (23 липня 1533 р., Стамбул) землі на заході і північно-заході Угорського королівства відійшли до Австрії, що зобов'язалася за це платити щорічну данину султану. Під час даної війни 1540-47 років турецькі війська взяли Буду (1541 р.) і Естергом (1543 р.). По Адріанопольскому договорі 1547 року західна частина Угорського королівства залишалася під владою Габсбургів, центральна - під керуванням намісників султана; правителі східної частини вважалися турецькими васалами. Війни 1551-62 і 1566-68 років, які велися через Трансільванію, не викликали істотних змін. Війна 1592-1606 років привела (по Житваторокському договору 11 листопада 1606 р.) до звільнення Австрії від сплати щорічної данини султану.

Бетлен (Bethlen) Габор (1580 - 25.11.1629), керівник антигабсбурзького руху в Угорському королівстві, князь Трансільванії в 1613-29 роках, король Угорщини в 1620-21 роках. При князі Жигмонді Баторі (1588-98 роки) очолював антигабсбурзьку опозицію трансільванського дворянства, брав участь в антигабсбурзькому русі Мозеша Секея (1602-03) і в русі И. Бочкаї (1604-06 р.). Був вигнаний із Трансільванії князем Габором Баторі (1608-13), що дотримував проавстрійської орієнтації. За допомогою турків Бетлен скинув Габора Баторі і 13 жовтня 1613 року був обраний трансільванським князем. Проводив політику зміцнення князівської влади. Створив постійну армію. Брав участь у Тридцятирічній війні 1618-48 років на стороні антиавстрійської коаліції і домігся значних успіхів у боротьбі проти Габсбургів.


Случайные файлы

Файл
26537-1.rtf
19044.rtf
172273.doc
15421.doc
10394.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.