Релігійний фактор в історії Росії (54152)

Посмотреть архив целиком

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ


РІВНЕНСЬКИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Кафедра всесвітньої історії


shura19@yandex.ru





Курсова робота

на тему:

Релігійний фактор в історії Росії






Виконала:

студентка 3-го курсу,

групи ІП-31, історико-

соціологічного факультету

Гнатюк Людмила Василівна


Науковий керівник:





РІВНЕ – 2004


З м і с т

стор.

Вступ ............................................................................................................... 3

1. Церква і держава в XVII столітті............................................................. 6

1.1. Діяльність московського гурту ревнителів древнього

благочестя ............................................................................................ 7

1.2. Церковна реформа ............................................................................. 11

1.3. Вплив церковної реформи на соціальне життя Росії.

Церковний розкол.............................................................................. 14

2. Церква в першій чверті ХХ столітті ....................................................... 17

2.1. Декрет про свободу совісті ............................................................... 18

2.2. В роки громадянської війни ............................................................ 26

2.3. Вилучення церковних цінностей .................................................... 27

2.4. “ЖИВА ЦЕРКВА” (ОБНОВЛЕНЦІ) ............................................. 28

3. Церква в Радянському Союзі ................................................................ 30

3.1. Криза 1924-1929 років....................................................................... 30

3.2. Декларація Сергія 1927 року........................................................... 32

3.3. Церква в роки війни......................................................................... 33

3.4. Під час “Відлиги” і “Перебудови”................................................... 36

Висновки........................................................................................................ 37

Література...................................................................................................... 39
















ВСТУП


Імовірно, ніхто не буде сперечатися, що релігія — це один з найважливіших факторів людської історії. Можна, у залежності від ваших поглядів, стверджувати, що людина без релігії не стала би людиною, можна (і це теж існуюча точка зору) з рівною завзятістю доводити, що без неї людина була б краще і досконаліше. Релігія — реальність людського життя, саме так і слід її сприймати.

Роль релігії в житті конкретних людей, суспільств і держав неоднакова. Досить порівняти двох людей: одного — який живе за законами якої-небудь строгої й ізольованої секти, а іншого — ведучого світський спосіб життя й абсолютно індиферентного до релігії. Так само обстоїть справа з різними суспільствами і державами: одні живуть по суворих законах релігії (припустимо, ісламу), інші пропонують повну волю в питаннях віри своїм громадянам і взагалі не втручаються в релігійну сферу, а по-третє релігія може бути під забороною. У ході історії становище з релігією в одній і тій же країні може мінятися. Яскравий приклад того Росія. Та й конфесії аж ніяк не однакові в тих вимогах, що вони пред'являють до людини у своїх правилах поведінки і кодексах моралі. Релігії можуть поєднувати людей або роз'єднувати їх, надихати на творчу працю, на подвиги, призивати до бездіяльності, спокою і спогляданню, сприяти поширенню книжності і розвитку мистецтва й у той же час обмежувати які-небудь сфери культури, накладати заборони на окремі види діяльності, науки і т.д. Роль релігії завжди необхідно розглядати конкретно як роль даної релігії в даному суспільстві й у визначений період. Її роль для всього суспільства, для окремої групи людей чи для конкретної людини може бути різна.

Разом з тим можна говорити, що релігії звичайно властиво виконувати стосовно суспільства й окремих особистостей визначені функції. Ось вони.1

По-перше, релігія, будучи світоглядом, тобто системою принципів, поглядів, ідеалів і переконань, пояснює людині устрій світу, визначає його місце в цьому світі, указує йому, у чому складається сенс життя.

По-друге (і це результат першого), релігія дає людям розраду, надію, духовне задоволення, опору. Зовсім не випадково люди найчастіше звертаються до релігії у важкі моменти свого життя.

По-третє, людина, маючи перед собою деякий релігійний ідеал, внутрішньо міняється і стає здатною нести ідеї своєї релігії, затверджувати добро і справедливість (так, як розуміє їхнє дане навчання), упокорюючись з позбавленнями, не звертаючи уваги на тих, хто осміює чи ображає її. (Звичайно, добрий початок можна затверджувати лише в тому випадку, якщо ведучі людину цим шляхом релігійні авторитети самі чисті душею, моральні і прагнуть до ідеалу).

По-четверте, релігія керує поведінкою людини через свою систему цінностей, моральних установок і заборон. Вона може істотно впливати на великі співтовариства і цілі держави, що живуть за законами даної релігії. Звичайно, не варто ідеалізувати положення: приналежність до самої суворої релігійно-моральної системи не завжди утримує людину від здійснення непорядних дій, а суспільство від аморальності і злочинності. Ця сумна обставина є наслідок слабості і недосконалості людської натури (чи, як сказали б послідовники багатьох релігій, «підступ сатани» у людському світі).

По-п'яте, релігії сприяють об'єднанню людей, допомагають складанню націй, утворенню і зміцненню держав (наприклад, коли Русь переживала період феодальної роздробленості, обтяжена іноземним ярмом, наших далеких предків поєднувала не стільки національна, скільки релігійна ідея — «усі ми — християни»). Але той же самий релігійний фактор може приводити до поділу, розпаду держав і суспільств, коли великі маси людей починають протистояти один одному по релігійному принципу. Напруженість і протистояння виникає і тоді, коли з якої-небудь церкви виділяється новий напрямок (так було, наприклад, в епоху боротьби католиків із протестантами, сплески якої відчуваються в Європі і донині).

Серед послідовників різних релігій періодично виникають крайні течії, члени яких вважають, що тільки вони живуть по божеських законах і правильно сповідають свою віру. Нерідко ці люди доводять правоту жорстокими методами, не зупиняючи перед терористичними актами. Релігійний екстремізм (від лат. - крайній), на жаль, залишається й у XXІ в. досить розповсюдженим і небезпечним явищем - джерелом суспільної напруженості.

По-шосте, релігія є надихаючим і фактором духовного життя, що зберігає, суспільства. Вона зберігає суспільну культурну спадщину, часом буквально перепиняючи дорогу всякого роду вандалам. Хоча церкву надзвичайно невірно сприймати як музей, виставку чи концертний зал; приїжджаючи в будь-яке місто чи в чужу країну, ви напевно одним з перших місць завітаєте в храм, який вам з гордістю покажуть місцеві жителі.

Філософи пропонують чітко розрізняти два поняття: культура і цивілізація, відносячи до останнього всі досягнення науки, техніки, що розширюють можливості людини, що дають йому життєвий комфорт і визначають сучасний спосіб життя. Цивілізація подібна могутньому знаряддю, яке можна ужити в благо, а можна перетворити в засіб убивства: у залежності від того, у чиїх руках воно знаходиться. Культура, як повільна, але могутня ріка, що випливає з древнього джерела, дуже консервативна і часто вступає в конфлікт із цивілізацією. А релігія, що складає основу і стрижень культури, один з головних факторів, що охороняє людину і людство від розпаду, деградації і навіть, можливо, від моральної і фізичної загибелі тобто всіх погроз, що може нести із собою цивілізація.

Таким чином, релігія виконує в історії творчу культурну функцію. Її можна проілюструвати на прикладі Русі після прийняття християнства наприкінці IX в.

І останнє - (це зв'язано з попереднім пунктом), релігія сприяє зміцненню і закріпленню визначених суспільних порядків, традицій і законів життя. Тому що релігія більш консервативна, чим будь-який інший суспільний інститут, вона в більшості випадків прагне до збереження підвалин, до стабільності і спокою. (Хоча, безумовно, і це правило не обходиться без винятків.) Якщо ви пам'ятаєте з нової історії, коли в Європі зароджувалося політична течія консерватизму, у її джерел стояли діячі церкви. Релігійні партії знаходяться, як правило, у правій охоронній частині політичного спектра. Їхня роль в якості противаги нескінченним радикальним і часом нерозумним перетворенням, переворотам і революціям дуже важлива. Спокій і стабільність дуже потрібні зараз і нашій Батьківщині...

У своїй курсовій роботі, яка має назву “Релігійні фактори в історії Росії” буде простежено хід історії двох головних, на мою думку, періодів у становленні та розвитку взаємовідносин держави Росії та церкви, їх суперечливі та позитивні наслідки. Головним чином мова у роботі піде про становище та функції церкви у царській Росії ХVII століття, її реформацію, вплив та втручання у державні справи. Наступні два століття у відносинах Росії і церкви встановилося відносне так би мовити затишшя і знову нас привертають події до взаємовідносин між державою та церквою після падіння імперської Росії. Отже, я вбачаю що хід цих змін пов’язаний зі зміною у державному устрої Росії, адже церква і держава мають надзвичайно тісний контакт. Про реформи церкви за часів більшовиків буде описано у другому розділі роботи. Третій розділ містить у собі взаємовідносини вже радянської Росії з 1925 року і до часів перебудови.


  1. Церква і держава в XVII столітті.


Случайные файлы

Файл
Dmitrov.doc
72665.rtf
184149.doc
61885.rtf
99376.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.