Революційні події 1905-1907 р.р (54141)

Посмотреть архив целиком

ДЕРЖАВНА ПОДАТКОВА АДМІНІСТРАЦІЯ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ









Контрольна робота з предмету “Історія України”.

Тема: “Революційні події 1905-1907 р.р.”

Варіант № 80






Виконала:

студентка групи ПБЗ – 11

Рощенко Руслана


Викладач:

Цимбал Т.Я.




Ірпінь 2001

1.Початок, характер та рушійні сили першої російської революції. Революційні події в Україні 1905р. Становлення політичних партій до революції.


Рубіж XIX і XX ст. — це не тільки період суттєвих соціаль­но-економічних змін, а й час радикальних суспільно-політичних зрушень, значною мірою зумовлених революційними поді­ями 1905—1907 рр. Зволікання з остаточним вирішенням аграрного питання, посилення експлуатації робітничого класу, об'єк­тивна зацікавленість буржуазії в її залученні до вирішення важ­ливих державних проблем, національний гніт, відсутність де­мократичних свобод тощо створювали ґрунт для стихійного вибуху невдоволення народних мас. Проте можливість висту­пу стала реальною лише завдяки появі та зміцненню напри­кінці XIX — на початку XX ст. широкого спектра політичних партій, розширенню сфери їхніх дій, посиленню впливу на ма­си; втраті авторитету та частковому послабленню царизму в зв'яз­ку з поразкою у російсько-японській війні 1904—1905 рр.

Початком революції стали події 9 січня 1905 р. в Петербур­зі. Саме цього дня була розстріляна за наказом уряду 150-тисячна мирна робітнича демонстрація, учасники якої намагали­ся передати цареві петицію про свої нужди. Звістка про заги­бель 1200 робітників та поранення 5 тис. осіб швидко облетіла країну та викликала хвилю обурення, кристалізувалася у загрозливе для царату гасло "Геть самодержавство!" Тільки в січні у Російській імперії страйкувало майже 440 тис. осіб, тоді як у попередній період страйкуючих налічувалося 43 тис. осіб на рік. Держава вступала в добу революції.

Якісно новим явищем, специфічною особливістю суспільно-політичного життя доби революції стали взаємовплив та взаємопроникнення робітничого, селянського та національно-визвольних рухів, що значно посилювало антисамодержавний фронт і сприя­ло появі іншого нового явища — широкомасштабності народних виступів, основними параметрами якої є масовість, територіальна поширеність, тривалість, участь різних соціальних верств. Лише протягом квітня—серпня 1905 р. в Україні відбулося понад 300 робітничих страйків, у яких взяло участь понад 110 тис. осіб. Тіль­ки жовтневий політичний страйк підняв на боротьбу майже 2 млн. жителів Російської імперії, з них в Україні — 120 тис. Червневі виступи українських селян 1905 р. охопили 64 із 94 повітів. За масштабами селянського руху Україна займала одне з перших місць у Російській імперії.

Повстання на броненосці "Потемкин" (червень 1905 р.), збройні виступи у Севастополі під керівництвом П. Шмідта (лис­топад 1905 р.), у Києві на чолі з Б. Жаданівським (листопад 1905 р.) та в інших містах свідчили про поширення революцій­них настроїв серед солдат та матросів. Помітна нестабільність, вагання селянства та армії, що традиційно підтримували або ж принаймні лояльно ставилися до самодержавства, теж були но­вим суспільно-політичним фактором, який відіграв надзвичай­но важливу роль у політичному розвитку подій, особливо у ви­рішальному 1917 р.

Революційну хвилю жовтня 1905 р. царизмові не вдалося при­душити силою, і він змушений був піти на поступки. Наслідком широкомасштабного жовтневого політичного страйку стало під­писання Миколою II 17 жовтня Маніфесту, у якому народові обіцяли громадянські свободи (недоторканість особи, свободу со­вісті, друку, зборів, союзів), декларувалося скликання російсь­кого парламенту — законодавчої Державної думи із залученням до виборів усіх верств населення. Цей документ мав надзвичайно важливі наслідки.

По-перше, вій суттєво розширив межі легальної політичної та культурної діяльності, помітно її пожвавив та урізноманітнив. У 1905 р. в Лубнах виникає перша в Російській імперії україномовна газета "Хлібороб". Незабаром газети українською мовою почали виходити у Катеринославі, Одесі, Полтаві, Хар­кові та інших містах. Засновуються перші українські суспільно-політичні журнали — "Дзвін", "Українська хата", "Рідний край", "Посів", "Село" тощо. Всього протягом 1905—1907 рр. виходи­ло 24 україномовних видання. У Києві, Катеринославі, Одесі, Чернігові, Ніжині та інших містах, виникають осередки куль­турно-освітньої організації "Просвіта". До середини 1907 р. їх налічувалося 35. Концентруючи у своїх лавах цвіт української еліти, ці об'єднання вели активну культурницьку ро­боту — засновували бібліотеки, проводили вечори, видавали українською мовою літературу.

По-друге, нового імпульсу було надано процесові масової са­моорганізації суспільства, тобто утворенню партій, рад, профс­пілок та інших суспільних організацій. Саме цього періоду відбу­валося формування та становлення провідних політичних сил, які визначили характер та динаміку суспільно-політичних подій в Україні 1917—1920 рр.

Активізація національно-визвольного руху в Україні на початку XX ст. створила ґрунт для виникнення політичних партій. Перша з них — Революційна українська партія (РУП) виникла 11 лютого 1900 р. у Харкові, її організато­рами були діячі студентських громад Д. Антонович, П. Анд-рієвський, М. Русов, Л. Мацієвич, Б. Камінський та інші. РУП порвала з українським аполітичним культурництвом. Спочатку її основною програмною вимогою була «Одна, єди­на, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ». Першочерговою метою проголосили «повернен­ня нам прав, відзначених Переяславською конституцією 1654 р.». Згодом гасло самостійної України було замінене вимогою культурно-національної автономії в межах Росій­ської імперії.

До РУП входили переважно студенти та учні середніх навчальних закладів. У Харкові, Києві, Полтаві, Чернігові та деяких інших містах вона мала місцеві осередки, що називалися «вільними громадами». З 1903 р. фактичним керівником РУП став М. Порш. Рупівці поширювали відо­зви, листівки, прокламації, в яких проповідували в основно­му мирні форми дій.

В умовах наростаючого революційного руху РУП не могла довго проіснувати без змін. У 1902 р. від неї відко­лолася Народна українська партія (НУП) — організація націоналістичного напрямку, яку очолював М. Міхновський. Так званих «10 заповідей» партії проголошували самостійну демократичну республіку, шанування української мови, традицій. Після 1907р. діяльність НУП занепала. В 1917р. колишні її члени створили Українську партію соціалістів-федералістів.

У грудні 1904 р. з РУП вийшла і створила Українську соціал-демократичну спілку група, яку очолював М. Меленевський. Вона стала на меншовицькі позиції і незабаром влилася до меншовицького крила РСДРП.

Члени РУП, які залишилися після виходу з неї «Спілки», у грудні 1905 р. на своєму з'їзді перейменували РУП в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП), її лідерами стали В. Винниченко, С. Петлюра, М. Порш, Л. Юркевич та інші. УСДРП виступала за автономію Украї­ни в складі Російської держави, проповідувала поділ соціал-демократичних партій за національною ознакою. УСДРП проголосила себе представником «українського пролетарі­ату». Спроби об'єднання з РСДРП були невдалими. Каме­нем спотикання стало національне питання. Російські соці­ал-демократи, нехтуючи національними проблемами, не хо­тіли погодитися на визнання УСДРП єдиним заступником українського пролетаріату і, відповідно, федеративного устрою УСДРП. Для російських соціал-демократів ідеалом була унітарна держава, в якій нібито із розв'язанням соці­альних проблем зникне національний розбрат. Практичне здійснення цієї догми дорого обійшлося народам колиш­нього СРСР, зокрема українському.

Напередодні революції 1905 р. в Україні активізували­ся ліберальні сили. 1904 р. вони створили в Києві Україн­ську демократичну партію (УДП). Її лідерами були О. Лотоцький, Є. Тимченко, Є. Чикаленко. Восени 1904 р. окремі члени УДП, які вийшли з неї, поклали початок новій — Українській радикальній партії (УРП).

2. Революційна боротьба в Україні 1906-1907 р.р. Причини поразки революції та її значення.

Національно-визвольний рух українського народу поси­лився в 1905—1907 рр. Народні маси України вимагали скасування будь-яких національних привілеїв і встанов­лення рівноправності всіх народів, вільного розвитку укра­їнської мови й культури, безперешкодного навчання україн­ською мовою у школах, права вільного користування нею в судах та інших адміністративних установах, заснування культурно-освітніх гуртків і товариств, видання літерату­ри, газет і журналів українською мовою.

Під могутнім революційним натиском царизм змуше­ний був послабити національний гніт українського народу. Законом від 21 листопада 1905 р. дозволяли видавати літе­ратуру національними мовами, випускати газети й журна­ли, створювати культурно-освітні товариства і відкривати національні театри.

В Україні у ряді сіл учителі починали вчити учнів українською мовою. У багатьох містах — Києві, Одесі, Полтаві, Чернігові, Катеринославі, Кам'янці-Подільському та інших і деяких селах виникли культурно-освітні товари­ства «Просвіти». Активну участь у їх роботі брали видатні діячі української культури Леся Українка, Панас Мирний, Д. Яворницький. У ряді міст відкривали українські клуби, музично-драматичні гуртки, наукові товариства.

З кінця 1905 р. почали видавати газети й журнали українською мовою. В цілому у 1906 р. їх налічувалося 18, а протягом 1905—1907 рр. виходило 25. Першою щоден­ною українською газетою стала «Громадська думка» (пізні­ше «Рада»). Остання виходила з 15 вересня 1906 р. по 2 серп­ня 1914 р. Загальну лінію газети визначали діячі Товари­ства українських поступовців. Із нею співробітничали про­відні діячі української культури, зокрема М. Грушевський, І. Франко, О. Олесь, В. Винниченко та інші. Щоденні газети «Громадська думка», «Рада», «Нова громада» утримував щед­рий меценат Є. Чикаленко.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.