Підсумки визвольної війни середини ХVII ст., її значення (53964)

Посмотреть архив целиком

Міністерство освіти і науки Україні

Український Державний Хіміко-Технологічний Університет


Кафедра Історії та Українознавства





Реферат

Підсумки визвольної війни середини ХVII ст., її значення














Виконав:

Студент групи 1-ХВ-7

Дорошенко Євген Петрович

Рецензент:

Викладач Дремов В.І.











Дніпропетровськ

2004


План.

  1. Становище українського селянства, міщан, козаків і національно-

релігійні обмеження.

  1. Богдан Хмельницький.

3. Що робило початок Визвольної війни необхідним, а що можливим?

4. Перші перемоги.

5. Ускладнення між повстанцями. Зборівський рух.


















1. Становище українського селянства, міщан,

козаків і національно - релігійні обмеження.

Повстання 1948 р. Стало одним з найбільших катаклізмів української історії. В цей період магнати великою мірою спричинялися до освоєння України, вони також були чинником нестабільності і напруженості, що стали хронічними хворобами суспільства. Керуючись принципом “сильніший завжди правий“, вони постійно вдавалися до насильства у конфліктах зі своїми підлеглими та іншими магнатами. Ці егоцентричні, анархічні тенденції, а також слабкість авторитету королівської влади у порубіжних землях змусили поляків визнати, що “ на Україні править беззаконня “. Схильність магнатів до застосування грубої сили найяскравіше проступила в їхньому ставленні до селян. Установивши вільні від повинностей слободи і в такий спосіб заманивши у свої величезні землеволодіння селянство, вони обкладали селян повинностями, як тільки минав термін слободи. Вимоги шляхти дедалі зростали, особливо після того як козацько-селянські повстання, здавалося, зазнали остаточної поразки у 1638 р.

Вільних селян змушували відробляти на своїх панів по три-чотири дні щотижня. Додатково вони мали виконувати на користь феодалів різноманітні повинності, водночас продовжуючи сплату в королівську казну податку за хату та худобу. Та цього ще було замало. Магнати часто здавали свої володіння в оренду, згідно з якою орендар отримував собі в прибуток усе, що здатен був витиснути з селян понад встановлену кількість. Орендарями часто ставали євреї, які не мали права володіти землею, а лише могли орендувати її. Наприклад, у величезних володіннях роду Острозьких сиділо 4 тисячі орендарів євреїв, а у 1616 р. більше половини українських земель, що належали короні, орендувалися єврейськими підприємцями. Прагнучи повернути з прибутком вкладені ними гроші за відносно короткий період у два - три роки, вони нещадно визискували селян та виснажували землі не дбаючи про майбутні наслідки. Нерідко орендар вимагав, щоб селяни працювали на нього по шість - сім днів виганяючи їх у поле за допомогою магнатських слуг.

Іншою формою оренди стало надання тимчасової монополії на виробництво і продаж горілки та тютюну орендареві, який потім вимагав від селян яку завгодно плату за ці високо ціновані продукти.

Невдоволення зростало і в інших верствах українського суспільства. Специфіка пограниччя зумовлювала становище, коли багато невеликих щойно заснованих міст були слабо захищені від магнатських зазіхань. На Київщині та Брацлавщині в містах проживало близько половини всього населення, що було втроє більше, ніж будь-де в Речі Посполитій. Хоч вони й мали статус міст, а деякі навіть Магдебурзьке право, більшість їх являли собою лише форти, зведені для захисту від татар своїх мешканців (велика частина яких займалася сільським господарством). Напіваграрна природа міст і те, що розміщувалися вони на землях магнатів, давало олігархам привід ставити під сумнів статус міщан і вимагати від них виконання обтяжливих повинностей і сплати податків. Об`єктом утиску і експропріації з боку магнатів ставала навіть дрібна знать, переважна частина якої все ще була православною. Зростало загальне невдоволення та обурення, але “ клапани “, що ними в таких випадках виходив їх надлишок, були закритими.

На відміну від селян в інших частинах Речі Посполитої та навіть у західній Україні мешканці Наддніпрянщини не знали тягаря кріпаччини й не бажали приймати її. Незважаючи на те, як їх класифікували магнати, багато з них вважали себе людьми вільними. Серед козацтва своєрідним догматом віри було те, що 1582 р. король Стефан Баторій начебто дарував козакам привілеї, котрі майже зрівнювали їх у правах із шляхтою. Численні міщани зі свого боку доводили, що вони за самим своїм статусом люди вільні й самостійні. По десятиліттях слобідського життя важко було переконати селянина в тому, що він не сам собі господар. І не мало значення, наскільки такі погляди узгоджувалися з правом. А головне, більшість населення порубіжжя вважала, що їй законно належить статус вільного люду, а ця віра значно посилювала готовність боротися з ляхами, як вони називали поляків. Переслідування православ`я польськими католиками викликало ще більший гнів українців.

Готовність до повстання поєднувалася із вправністю в бою, цією властивою рисою українців пограниччя. Масові повстання в Європі того часу звичайно характеризувалися відсутністю організованості та військової науки. З цієї точки зору Україна відрізнялася від інших країн. Мандрівники - чужоземці часто зауважували, що життя на повному небезпек пограниччі змушувало навіть простих селян та міщан освоювати мистецтво володіння вогнепальною зброєю. До того ж козаки утворювали в повстанському війську ядро добре організованих і високомайстерних вояків. Відтак з посиленням експлуатації народу магнатами в українському суспільстві пограниччя зростала готовність і здатність боротися проти неї.



2. Богдан Хмельницький.

Вирішально визначив хід епохальних подій стосовно Великого Українського повстання 1648 р. Богдан Хмельницький. З огляду на його величезний особистий вплив на події, що змінили перебіг української та всієї східноєвропейської історії, Хмельницького вважають найвизначнішим військовим і політичним діячем України. Його дебют на історичній сцені в ролі головного актора відбувся під кінець життя. Хмельницький народився у 1595 р. в родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, котрий служив у польського магната і за свою добру службу отримав хутір Суботів. Він послав Богдана до школи єзуїтів у Ярославлі, де той дістав добру , на ті часи освіту, оволодів польською та латинською мовами. В 1620 р. у великій битві турків з поляками під Цецорою Б.Хмельницький потрапив у полон. Провівши у неволі два роки, Хмельницький повертається до Суботова, записується до реєстрових козаків, одружується і займається розширенням своїх маєтностей. У 1638 р. завдяки добрим взаєминам з урядом він отримує посаду писаря Війська Запорозького і в 1646 р. вирушає у складі козацького посольства до короля Владислава IV. Хмельницький стає сотником Чигирівського козацького полку у 50-річному віці.

Але життя Хмельницького, а разом з тим і хід історії всього краю цілком змінив один типовий випадок магнатської зажерливості та пихи.

У 1646 р. коли Хмельницького не було в Суботові, польський шляхтич Данієль Чаплинський за підтримки місцевих магнатів зажадав для себе маєтку Хмельницького. Напав на Суботів, убив молодшого сина Хмельницького й викрав жінку, з якою щойно овдовілий козацький сотник мав намір одружитися. Коли численні скарги до суду виявилися марними, розлючений Хмельницький вирішив діяти проти поляків повстанням і очолити його.

Гіпнотичний вплив, що його Хмельницький умів справляти на маси, став очевидним, коли, рятуючись від поляків, які розвідали про його наміри, він із жменькою прихильників у січні 1648 р. втікає на Запорізьку Січ. За короткий час він здобуває підтримку запорожців, виганяє із Січі польську залогу й добивається гетьманства.

Більше року до втечі на Січ він планував повстання й заручався підтримкою прибічників. Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками була відсутність кінноти, Хмельницький сміливо розв`язує цю проблему й звертається з пропозицією про союз проти поляків до давнього ворога козаків - кримських татар і на допомогу козакам на чолі 4-тисячного загону було послано відомого воєначальника Тугай-бея. Навесні 1648 р. попереджені про дії Хмельницького поляки послали на південь військо, щоб придушити повстання ще в зародку.







3. Що робило початок Визвольної війни необхідним, а що можливим?

У середині XVII ст. надзвичайно ускладнилась соціально-економічна ситуація в українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Після закінчення виснажливої для Західної Європи 30-літньої війни саме Польща стає одним з головних експортерів хліба. Основний польський порт Гданськ з 1583 по 1648 р. у 2,5 рази збільшив вивіз зерна. Орієнтація на внутрішній та зовнішній ринок, а не на задоволення власних потреб суттєво вплинула на структуру поміщицьких господарств. Вони перетворюються на фільварки (виробництво, засноване на щотижневій панщині, та переробка сільськогосподарської продукції з чіткою ринковою орієнтацією). В основі цієї трансформації лежали два взаємопов’язані процеси – зміцнення феодальної земельної власності та посилення кріпацтва. Польські та полонізовані українські феодали намагались збільшити свої прибутки шляхом посилення експлуатації селян. Особливо зростає панщина в районах, сполучених із зовнішнім ринком. Наприклад, у Східній Галичині та на Волині вона досягла 5-6 днів на тиждень. Паралельно невпинно зростали натуральні та грошові податки. За оцінкою очевидця Г.Біплана, багатьом селянам в Україні у цей час жилось “гірше, ніж галерним невільникам”. Справді, влада пана була безмежною – він за своїм бажанням міг будь-кого з селян продати, обміняти, навіть убити.






Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.