Мифология Древней Греции (Міфологія Стародавньої Греції) (Mifology)

Посмотреть архив целиком

Український державний морський технічний університет








Реферат

ТЕМА:

Міфологія Стародавньої Греції”





Студент:

Коваленко І.

Группа: 1447


Викладач:


Щукин Е.О.












Миколаїв 2001

План

Вступ

  1. Міфологія Стародавньої Греції

    1. Олімпійська міфологія.

    2. Антропоморфізм в стародавньогрецькій міфології.

    3. Регігієутворююча функціональність міфології Греції.

    4. Тварини у грецькій міфології.

  2. Релігійний культ стародавніх греків.

  3. Релігія античної Греції.

Висновок

Список використаної літератури

  1. Вступ


Міфологія Стародавньої Греції є яскравим явищем світової цивілізації. Її виникнення починається ще з періоду патріархату стародавньогрецьких племен. Грецька релігія почалася з міфології, яка увібрала в себе анімістичні і фетишистські уявлення, і своєї довершеності досягла в олімпійській міфології – загальна грецька міфологія періоду патріархату. В цей час головним богом греків був Зевс, який живе і править на горі Олімп. Він є отець всіх богів і людей. Головним цієї міфології є релігієутворююча функціональність – вона стає основою для формування уявлень, обумовлює фетишизм і магію стародавньої релігії.

Важливим в грецькій міфології є поняття культу, вірування. Головним елементом релігійного культу були храми, які для греків були житлом богів, і вони були уособлені в скульптурах. Храм також був громадським приміщенням, де зберігалися державні і приватні кошти, документи та інше.

Народ невеличкої стародавньої Греції подарував світу такі набумки духовної культури, які вподальшому стали основою європейської цивілізації. Вагому роль у цьому відіграла релігія, виникнення якої припадає на середину II тис. до н.е., коли на південній частині Балканського півострова з’явились дрібні рабовласницькі війни.

З інших релігій, давніх цивілізацій, давньогрецька вирізняється політеїзмом з певною ієрархією антропоморфних богів та багатою міфологією.

Міфологія Стародавньої Греції


Стародавньогрецька міфологія була одним з найяскравіших явищ, що ----- на всій світовій цивілізації. Вона зявилася уже в первісному світогляді стародавньогрецьких племен ще в період матріархату. Міфологія відразу увібрала в себе анімістичні і фетишистські уявлення.

Міфологічному обгрунтуванню були піддані культ предків і тотемізм, який теж не минули стародавні греки. Одним словом, релігія стародавніх греків почалася з міфології, знайшла свій кращий вираз в міфології, своєї довершеності досягла в олімпійській міфології.

Олімпійська міфологія – це вже загально грецька міфологія періоду патріархату. Дослідники зазначили цікавий момент: імена місцевих богів чи місця їх шанування ставали епітетами загальних богів.

Олімпійський пантеон очолює “отець всіх богів і людей “ Зевс. Він живе на горі Олімп, всі боги цілком підлеглі йому. Родина Зевса складалася з дружини Тери, образ якої створено на основі образу мікенської богині-корови, і дітей, покровительки браків, сім’ї; і їхніх дітей: Аполлона – бога сонця і музики; Артеміди богині полювання, Афродіти – богині краси і кохання; Афіни – богині мудрості, Гермеса – бога торгівлі. Крім них до родини Зевса входили його брати Посейдон – бог моря, Аїд – бог підземного царства. А також богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда, символа вічної юності – Геба тощо. Всі олімпійські боги антропоморфні, не тільки як загальний образ, а, так би мовити, в деталях: вони фізично тотожні людям, мають всі людські якості, в тому числі і негативні, які інший раз ганблять цих богів. Вони їдять і п’ють, сваряться і милуються, народжуються і вмирають. Давні греки вважали, що світ сам по собі вічний і не потребує творця (ця ідея потім була сформульована в давньогрецькій філософії). Олімпійські боги не були творцями світу, вони захопили готовий світ і поділили цого між собою. Вони нічого не роблять, а керують світом і банкетують. Із олімпійських богів лише один бог Гефест був ремісником, він – покровитель ковалів. Башня землеробства – Деметра, бог скотарства – Діоніс, бог пастухів – Пан, за уявленнями греків, на Олімпі не живуть. Такий поділ богів відображає цілком реальний процес відокремлення розумової праці від фізичної, який відбувся на цей час у давньогрецькому рабовласницькому суспільстві.

Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-геної – Прометей і Геракл.

Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Так як під час творіння люди вийшли беззахисними і менш пристосованими до диття, ніж тварини. Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовувати ремесло, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу.

Поруч з олімпійським пантеоном богів виникає значна кількіть міфічних геноїв, які приборхують чудовиська, що шкодять людям. Антропоморфізм стародавнтьгрецької міфології був свідченням усвідомлення їх влади над силами природи, відчуття її суспільної значимості.

Згодом антропоморфні грецькі боги все більше і більше набирають значення уособлення абстрактних сил природи і суспільства.

В еліністичній літературі, а потім і в римському епосі міфологія, крім релігійного, набирає такоф літературного і мистецького значення, вона дає матеріал мистецтві для аллегорій і характерів.

Але головним для стародавньогрецької міфології є її релігієутворююча функціональність – вона стає основою для формування уявлень, обумовлює фетишизм і магію стародавньогрецької релігії.

Стародавньогрецька міфологія, сповнена гармонією і відчуттям реального життя, стає підваленою реалістичного мистецтва не тільки в часи античності, але до наших часів.

Виховані на суворому дотриманні законів і норм стародавні греки ретельно ставились до виконання культових положень. Великого значення в них набрав культ бога сонця, світла, мудрості і мистецтва Аполлона, йому було присвячене светилище в Деталях. Дельфійські жерці і оракули Аполлона мали великий авторитет, могли втручатися в державні справи і серйозно впливати на події.

Ще одним значним культом того часу був культ Деметри, богині радючості і землеробства, а також законодавства, осільки землеробство вимогало осілості і стабільності в житті. Їй було присвячено святилище в Елевсіні, поблизу Афін. В цьому святилищі традиційно, сотними років відбувалися містерії, – таємничі обряди з участю лише посвячених. Першим ступенем посвячення були пісні і танці вночі в свято Великих Елевсіній. На другому ступені збиралися у самому святилищі, де виконувалася драматична вистава про викрадення богом підземного царства Аїдом дочки Деметри – Персефони (Кори). Персефона стала жінкою Аїда. Але щовесни вона поверталася до матері, а потім знов до підземного царства. Це була символізація вимираючого і проростаючого зерна, споконвічного акту плодючості, таїнства вічного життя. Посвячені в культ Деметри набирали права на вічне життя після смерті. Правда, при цьому практичні греки не забували і про вимоги благочестивого, добродійного життя. До елевсинських містерій не допускали, накриклад, тих, хто пролив чиюсь кров. Вимагалось також виконання державних і суспільних обобязнів. Згодом Великі Елевсінії були визнані загальнодержавним святом.

В архаїчну епоху відбувалася істотна зміна з культом Діоніса, він став богом рослинності, виноградарства і виробництва, цого поставили на рівні з Аполлоном, він став уособлювати ідеї безсмертя людської душі.

З культом Діоніса і Деметри пов’язана релігійно-філософська течія орфікій, яку начебто заклав міфічний співець Орфей, син бога річок Еагра і музи Калліопи. Міф разповідає про смерть його дружини Еврідіки, яку укусив змій. Бажаючи повернути кохану жінку до життя, Орфей спустився у підземне царство. Грою на кіфрі і співом він зачарував стража підземного царства Кербера, а також Персефену, жінку Аїда. Орфею було дозволено забрати жінку з собою. Але він, ведучи її на верх мусив не оглядатися назад. Та цікавість перемогла цого, він таки оглянувся (чи не на красуню Персофену?): втратив Еврідіку. Але Орфей надбав знання про душу. Він розповів людям, що душа – це початок добра, частина божества, а тіло – це таємниця душі. Після визволення душі із смертного тіла вона продовжує існувати, перевтілюється. Орфею навіть приписують вчення про метемпсихоз – переселення душі з одного тіла в інше.

Вчення орфіків в наступному було сприйняте філософами (піфагорійцями та неоплатоніками) і християнськими богословами.

Характеризуючи міфологію архаїчної епохи, ми мусимо звернути увагу на її зв’язок з філософією, як тільки що виявилось при розгляді стародавньогрецького вчення про безсмертну душу. Міфологічна, пишно художньооздоблена стародавньогрецька релігія не встигла набрати застиглих догматичних форм так, як це було, наприклад, в індуїзмі. Вона не встигла різко відокремитися від філософії та від науки в цілому. Жречество не утворило соціальної групи, не стало кастовим. Раціональне мислення, яке стало історичною ознакою культури цього періоду, не минуло релігійної думки і було присутнє в міфології. Внаслідок цього відбулось, скажемо, оригінальне поєднання космогонічних і теогонічних уявлень. Народження космосу і богів ототожнювалось. Творцем всього був бог Хронос, він з хаосу і ефіру створив срібне яйце, з якого вийшов бог Діоніс, він же – Ерос. Діоніс породив Ніч, Землю і Небо. Земля і Небо породили Океан, Фетіду (одну з переїд – морських німф), Крона і Рея. Син Крона – Зевс – домігся влади над усіма богами і людьми, за Діоніса, увібравши в себе його силу. Але богиня Персефона народила від Зевса нового бога вини і радості, теж Діоніса. Так боги народжуються і переходять один в іншого із розвитком Космосу розвивається, переплітається, ускладнюється божественний пантеон. Безумавно, тут багато несхожостей, суперечностей. Адже цей міф, приписуваний Орфею, творився в різних місцях, в різний час, доповнювався і уточнювався і, як усякий міф, набирав фантастичності. Але він відбив істотну рису мислення стародавніх греків: вони розуміли світ, як такий, що розвивається, змінюється, що має певні закони цих змін. Вони шукали віхідні закони і основи існуючого світу. І це потім виявилося у філософській школі мілетців: Фалеса (бл. 625-547 рр. до н.е.), Анаксіманура (бл. 585-525 рр. до н.е.), а потім Геракліта з Ефесу (бл. 570-бл. 475 рр. до н.е.) і Піфагора (бл. 570-500 рр. до н.е.).


Случайные файлы

Файл
91406.rtf
23209.rtf
щев.doc
92871.rtf
90540.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.