Козацько-селянські повстання XVI-XVIII ст. (tds_07r22)

Посмотреть архив целиком

Вступ


Обрана тема, розкриття її суті має велике значення для розуміння причин Національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького (1648-1654рр), її швидкого і успішного розгортання. Незважаючи на поразку народних повстань в XVI – 20-30рр XVII ст. Український народ здобув багатий досвід національної та антифеодальної боротьби, впевненість в своїх силах, вдалося відновити православну церкву в Україні, зросли козацькі привілеї. Ці повстання стримували посилення польського національного, феодального і колоніального гніту, так як польський уряд та польські магнати пам‘ятали, чим це може закінчитися .

Українські історики в своїх роботах приділяли багато уваги висвітленню цього питання: так М.Гру шевський розгляду цього питання присвячує цілий розділ – р.IV “Перші козацькі війни” (Історія України-Русі т.VII) , О.Субтельний в частині ІІІ “козацька ера” своєї книги “Історія України” дає аналіз цього питання під назвою “Перші повстання”. Звертається до опису питання , пов‘язаного з селянсько-козацькими рухами і видатний український історик Наталія Полонська-Василенко – в своїй роботі “Історія України” т.1 ч.IV “Україна напередодні Хмельниччини ”. Продовжується висвітлення цього питання і в “Історії Русів”, “Історії України та її народу” О.Ф Єфименко, “Короткій історії козаччини ” В.Антоновича . Більшість сучасних істориків розглядають історію повстання в XVI – 20-30 рр XVII ст, як єдине ціле, породжене одними і тими ж причинами. Так в академічному дослідженні “Історія України – нове бачення ”, автори висвітлюють дану проблему в розділі “Суспільні рухи кінця XVI – 30-х рр.XVII ст ”. Цю точку зору поділяють і автори “Нарисів з історії України (Новий погляд) I ч. розділ “Національно-визвольна боротьба українського народу проти Польщі”.

Головним завданням цієї роботи є

по-перше – визначення причин розгортання народних повстань XVI – 30-х рр.XVII ст;

по-друге - характеристика основних рис і особливостей найбільших з них;

по-третє – визначення результатів та наслідків народних повстань для подальшого ходу української історії.




Основна частина.


  1. Причини народних повстань.


В 1569 році в Любліні відбувся об’єднаний польсько-литовський сейм, що затягнувся на кілька місяців через напружену боротьбу навколо унії. Проте її прихильники все ж таки отримали перемогу. За Люблінським трактатом Польща і Литва утворювали нову державу – Річ Посполиту – зі спільним королем, сеймом, спільною зовнішньою політикою. Окремими залишалися виконавча рада, фінанси та законодавство. До Польщі приєднувалася Волинь, Поділля та Київщина. Король видав місцевій православній шляхті гарантії рівності прав католиків та православних, рівноправ‘я мов та ін. Та це виявилося порожньою декларацією.

Люблінська унія призвела до значних соціально-економічних та політичних наслідків для України. В тому ж 1569 році було здійснено перепис вільних земель в трьох українських воєводствах і король почав роздавати їх польській шляхті. Відбувалася інтенсивна полонізація південної Київщини і Полтавщини. Шляхта постійно запроваджувала тут фільваркові господарства, панщину. За Литовським статутом 1588 року селяни остаточно закріпачувались, встановлювався двадцятирічний термін розшуку селянини-втікача. Більшість міст в Україні належала польським панам . Але навіть у державних, так званих “королівських містах”, українцям ставили всілякі перешкоди при вступі до ремісничих цехів, обмежували територію їх проживання. Серед української знаті після Люблінської унії посилюється полонізація. Примусово насаджується польська культура, мова, освіта, католицька релігія, яку особливо завзято запроваджував орден єзуїтів. Крім того, сполонена українська знать отримувала в Речі Посполитій незрівнянно вищий соціальний статус і можливості швидкого процвітання на державній службі. Люблінська унія значно загострила релігійні проблеми. Широкі верстви українського населення - селянство, міщанство, дрібні та середні шляхтичі - противились покатоличенню і відстоювали православну грецьку віру. В цій боротьбі дедалі значнішу роль відігравали братства. В II половині XVI ст їх діяльність набуває як культурно-просвітницького та і політичного характеру. Вони перетворилися у могутню силу, що виступала за оновлення православної церкви і це викликало занепокоєння українських православних ієрархів. Більшість з них була згодна на унію з католицькою церквою для збереження свого становища і зрівняння у правах з католицьким церковниками. Одночасно до унії прагне римська курія, щоб поширити своє панування на українській землі. В результаті певного компромісу в 1596 році була підписана Брестська церковна унія. Православна церква після собору опинилася фактично поза законом. Уніати захоплювали православні церкви, їх майно, прихильники православ‘я зазнавали утисків і переслідувалися. Уніатська церква, що виникла, стала сприяти посиленню полонізації українського населення. Але широкі маси українців: селяни, міщани, нижче духовенство, козаки, частина шляхти вперто боронили свою грецьку віру. Таким чином, в результаті Брестської унії 1596 року релігійні протиріччя ще більше загострилися. Православна церква перед небезпекою своєї загибелі пішла в 1599 році на союз з протестантами Речі Посполитої. Але і цей відчайдушний крок не приніс бажаного. Співвідношення сил продовжувало схилятися на користь уніатів.

В II половині XVI ст. у зв‘язку з посиленням соціального та національно-релігійного гніту українського народу збільшився потік втікачів на Запоріжжя, що докорінно змінило козацьке середовище, зокрема посилення антипольських настроїв козаків. Зміцнення козацтва, як стану, участь запорожців в війнах, які вела Польща, їхня участь в захисті кордонів від нападів татар, а також звернення урядів різних держав за військовою допомогою до козаків - все це мало наслідком самоусвідомлення козацтвом своєї окремішності від інших суспільних станів і його роль в військово-політичних справах. Крім того, у 1583 році закінчилася довготривала Лівонська війна і велика кількість добровольців-козаків повернулася в Україну.

Польська влада намагалася поставити козацтво під свій контроль. З утворенням Речі Посполитої для цього виникли більші можливості. В 1572 році король Сигізмунд ІІ Август звелів набрати козаків “почет” на державну службу. На чолі козаків, які отримували платню з королівської казни, був поставлений старший Ян Бадовський

В 1578 році Стефан Баторій набирає на службу козацький полк чисельністю 500 козаків, що вносяться до реєстру – спеціального списку. Старшим реєстрових козаків був призначений Ян Оришовський, їм виділялося у володіння містечко Трахтемирів із арсеналом та шпиталем. У 1590 році реєстр був збільшений до 1000 козаків. Хоч між реєстровими та нереєстровими козаками існувала відмінність, під час багатьох повстань, направлених проти феодального та національного гніту вони виступали разом. Польський уряд і шляхта реагували на зростання козацтва розгублено і нерішуче. Шляхті було важко зрозуміти, в який спосіб козаки перетворилися на виразно сформоване суспільне ціле. Попри властиву їм ворожість до козаків шляхта була не проти того, щоб використовувати їх, коли виникала потреба. До того ж ставлення до козаків було неоднозначним – з одного боку, магнатів та старост порубіжжя, які щоденно конфліктували з козаками, а з іншого поляки, котрі вбачали в них джерело досвідченої й водночас дешевої військової сили та потенційну противагу зростаючій могутності східних магнатів. Загострення цих суперечностей було лише справою часу.

Таким чином, в кінці XVI ст почали формуватися основні причини, що призвели до широкомасштабних народних повстань .

Ось основні з них:

  1. Посилення феодального і національного гніту на українських землях після Люблінської унії.

  2. Загострення міжконфесійних суперечностей після підписання Берестейської церковної унії.

  3. Наростання суспільної конфронтації в українському суспільстві, що призвело до загострення класової боротьби.

  4. Засилля польського права на українських землях наприкінці XVIст.

  5. Козацтво стало формуватися, як окремий стан в Речі Посполитій і заявило про себе, як окрема військово-політична сила.

  6. Прагнення козацтва поширити свій вплив на якомога більші території України.

  7. Загострення протиріч і суперечностей між рядовими козаками «голотою» і козацькою старшиною.


У збройній боротьбі народу за своє визволення, яке почалося у кінці XVIст. виявилося пробудження національної свідомості українського народу . Вирішальною силою в цій боротьбі було українське козацтво. Народні повстання мали антифеодальний і визвольний характер.


  1. Найбільші козацько-селянські повстання (суспільні рухи) кінця XVI ст.


Польський уряд використовував козаків не тільки для охорони краю від татар, а й у війні з Москвою, після якої козаки знову повернули свої сили проти турків. Щоб відвести від себе загрозу турецького гніву, польський уряд звелів карати організаторів походів, що козаків настільки роздратувало, що коли на Січ прибув королівський посланець, вони його втопили в р. Дніпро.

Весною 1586 року козаки зірвали татарський похід на Україну, спасли Очаків, Козлов(Євпаторію), Білгород. Турки знову погрожують війною і польська влада звеліла нікого не пускати на Січ , не дозволяли вивозити припаси , а зловлених запорожців суворо карали. Та це не давало очікуваних наслідків. Навпаки, козацькі загони з‘являлися в Україні від Дніпра до Поділля, а людність, де бували козаки, сміливішає, не виконує панських наказів і пристає до козаків. А вже в 1591 році вибухнуло значне за розміром козацько-селянське повстання, яке очолив козацький гетьман Криштоф Косинський.


Случайные файлы

Файл
тав.doc
61618.rtf
240-1938.DOC
11686.rtf
26937-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.