Запорізька Січ у 18 столітті (zap3_ukr)

Посмотреть архив целиком

Національна академія внутрішніх справ України

Інститут заочного та дистанційного навчання







РЕФЕРАТ

з історії України

Тема: „Запорізька Січ у 18 столітті”





Виконав: студент Гордієв О.П.

група 3 №03-055К






Київ – 2004

ЗМІСТ

Вступ .....................................................................................................

3

Розділ 1. Запорозька Січ на початку 18 ст. ....................................

7

1.1 Вибори нового гетьмана ................................................................

7

1.2 Руйнування Січі ..............................................................................

8

1.3 Полтава ............................................................................................

8

1.4 Смерть Мазепи ...............................................................................

9

1.6 Апостол. Рішучі пункти .................................................................

9

1.7 Відновлення існування Запорозької Січі .....................................

9

Розділ 2. Відновлення Січі та її участь у визволенні південної України та Криму ...............................................................................


10

2.1 Відновлення існування Січі ..........................................................

10

2.2 Смерть Апостола. Малоросійське правління ..............................

11

2.3 Участь у війні з Туреччиною ........................................................

12

Розділ 3. Нова Січ ...............................................................................

14

3.1 Організація Січі ..............................................................................

14

3.2 Соціальна структура ......................................................................

15

3.3 Бунти “сіроми” ...............................................................................

17

3.4 Участь у війнах ...............................................................................

20

3.5 Утрата значення Січі. Заселення земель ......................................

21

3.6 Ліквідація Січі ................................................................................

23

3.7 “Задунайська Січ” ..........................................................................

25

Висновок ..............................................................................................

26

Використана література ....................................................................

29

Вступ


Козацтво вже з початку XVI століття являло собою організовану військову силу, до того ж корисну і потрібну державі для захисту границь. Тому, цілком накласти на нього свою руку і перетворити них у кріпаків для магнатів і шляхти не було можливим, а для держави недоцільним. Та й козацтво зовсім не було однорідною масою. Поряд з козачою біднотою, існували і козаки, що вийшли з православної шляхти і володіли більш-менш великими маєтками, селами, хуторами, господарство в яких мало чим відрізнялося від господарств інших поміщиків. Крім того найбідніші і середні козаки мали різні зобов’язання по відношенню до тих козаків, що займали різні посади — “ранги”. Вони повинні були нести різні повинності „на ранг” (полковників, сотників, осавулів), причому границя, що відокремлювала повинності «на ранг» від повинностей стосовно носіїв „рангу” особисто, була дуже невизначеною і мрячною.

Це вело до того, що серед козаків було немало незадоволених існуючим соціальним порядком, у той час як козача верхівка, в основному, була ними задоволена і прагнула тільки до рівняння своїх прав із правами католицької (уніатської) шляхти.

Положення ж селян на монастирських володіннях як католицьких, так і православних монастирів мало чим відрізнялося від положення інших селян. Єдине, що монастирі не мали своїми посередниками при реалізації повинностей із селян євреїв, у той час, як дуже багато поміщиків або здавали в оренду (або на відкуп) євреям свої права стосовно селян або в ділових зносинах із селянами прибігали до євреїв, як до помічників.

У результаті таких сформованих соціальних і національно-релігійних взаємин на Україні-Русі з’являється прагнення спочатку від них звільнитися, а потім проти них і боротись.

Прагнення звільнитися — привело до втечі за межі досягнення ненависного ладу і створення Запорізького Козацтва; а бажання цей лад змінити на всій Україні-Русі — до визвольної боротьби, що почалася наприкінці XVI століття.

Втікачі з України-Русі почали групуватися на нижньому плині Дніпра, за порогами, і незабаром оформились у своєрідну військову організацію — «Запорізька Січ». На відміну від козаків, що жили в межах Литовсько-Польської держави їх називали, «Запорізькими козаками» або «Запорожцями», а усе військо — «Малоросійським Запорізьким».

Січ власне кажучи була лінією зміцнень («засік») з центром на одному з островів Дніпра. У 80-х роках XVI століття центр цей був на острові Томаковці; у 90-х роках він був перенесений на острів Базавлук.

Уся Січ являла собою збройний табір («Кош»), з виборним «кошовим отаманом». Кош поділявся на «курені», з виборними «курінними отаманами»; ще нижче йшли «сотні» з виборними сотниками. Іноді ж, у деякі періоди, підрозділів нижче «куреня» не було і курінний отаман одноосібно керував усім куренем безпосередньо.

Дисципліна під час походів була найсуворіша і підпорядкування своєму виборному начальству беззаперечне. Жінки в Січ не допускалися зовсім.

Джерелами існування запорожців були: війна, полювання і рибний лов, скотарство і, зокрема, землеробство.

Запорожці нападали на татарські кочовища, грабували їх і вели худобу, коней і полонених. Нерідко на своїх човнах - «чайках» вони спускалися по Дніпру в море і розоряли не тільки татарські міста в Криму, але і міста турецькі на берегах Чорного Моря, доходячи іноді до самого Константинополя.

У мирні періоди вони займалися мирними промислами в околицях Січі (близьких і більш віддалених). Почали виникати спочатку тимчасові поселення запорізьких козаків, а потім і постійні, у яких уже з’явилися жінки, і козаки жили там сімейним життям, не втрачаючи однак зв’язок із Січчю.

Поступово ставало притулком і центром для кожного, кому було нестерпне життя на батьківщині, для всіх скривджених, котрі переселялися туди зі спрагою мести за себе і своїх братів на батьківщині” - пише літописець того часу.

Нічиєї влади над собою Січ не визнавала, хоча Польсько-Литовська держава і вважала їх своєю територією, і запорожці вважали себе борцями і захисниками «віри православної» проти усіх, хто на неї замірявся. Тому їхніми ворогами були і «бусурмане» — татари і турки, і поляки-католики, що намагалися ополячити й окатоличити їхній народ, населення України-Русі.

Формально всі запорожці були зовсім рівноправні і на підставі цього чисто формальної ознаки, українські шовіністи — сепаратисти зображують Січ як ідеальне безкласове суспільство. Вони приписують йому не тільки ідеальні прагнення боротьби «за віру православну» і справедливий у їхньому розумінні соціальний порядок (що дійсно було), але також і конкретні плани створення незалежної «Української» держави (про що ніяких історичних доказів у найбагатшій літературі й в історичних пам’ятках немає ніякого сліду).

Що ж стосується твердження про «безкласове» суспільстві в Січі, то це твердження шовіністів-сепаратистів спростовують численні історичні документи, що незаперечно доводять, що окремі запорізькі козаки були власниками великих маєтків поза межами Січі. Так, наприклад, збереглася грамота польського короля, що у 1574 році віддав у вічне і потомствене володіння запорізькому «шляхетному» (тобто, дворянського походження) козаку Івану Омеляновичу великі земельні володіння в районі Черкас. Збереглися і документи про великі земельні володіння, якими володіли і запорізькі козаки „не шляхетського” походження. Наприклад, Григорій Лобода, що купив ціле сіло, козак Волевач, що мав землі на Лівобережжі і багато інших.

Збереглися докази, що заможні козаки мали і залежних селян. Так, у 1568 році шляхтич Білозір зобов’язався повернути козаку Богдану Звенигородському, власникові села Курилівки, його швидких людей «кметів Івашка та Іванка» як значиться в зобов’язанні.

Сам склад Січі не був постійним, а, у значній своїй частині, текучий. Не тільки козаки, але і православна шляхта йшли на більш-менш тривалі терміни в Січ, училися там військовій справі, брали участь у набігах і походах, а потім поверталися до мирного сімейного життя.

Літературні образи Гоголя в його повісті «Тарас Бульба» дає правдиву картину того, що представляла собою Січ. І багатий власник хутора Тарас Бульба, що пропив усе, останній запорожець, рівноправні в рішенні внутрішніх справ Січі, але не можна з цього робити висновки, що вони були одностайні й у їхніх поглядах на те, як треба вирішувати питання соціальних взаємин. Навряд чи «власник села» запорожець Григорій Лобода, або запорожець Волевач — власники багатьох «місцевостей» погодилися, щоб хтось зазіхнув на їхні майнові інтереси.


Случайные файлы

Файл
79621.rtf
107268.doc
159443.rtf
77441-1.rtf
91322.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.