Перши президенти незалежної України (політичні портрети) (50815)

Посмотреть архив целиком










Реферат


на тему:

Перши президенти

незалежної України

(політичні портрети)






Виконав:

група

Перевирів:











Дніпропетровськ

2002

Історія президентства

У перекладі з латині "президент" позначає - "сидячий упереди". Розвиток цього політичного інституту берет начало наприкінці XVIII століття, коли стали формуватися перші демократичні режими в країнах Нового і Старого Світла. Протягом XVIII - XX століть інститут президентства став майже невід'ємним атрибутом республіканської форми правління і вагомою ознакою демократичного ладу.

Як відомо, республіки існували здавна. Республіками були древні грецькі міста-поліси, у тому числі і ті, котрі існували на території сучасної України: Херсонес, Ольвія, Пантікапей. Республікою у час свого становлення був і прославлений Рим (VI - I ст. до н.е.). В епоху середньовіччя (V - XV ст.) численні міста-республіки існували на території Італії (такі як Венеція, Генуя, Флоренція). У Новий час утворилася Республіка З'єднаних Провінцій у Нідерландах (1572 р.); республіканський лад панував і в Англії часів революції (1649-1660). Але ні одна з цих республік не керувалася по сучасному типі.

Перші республіки сучасного типу - то з президентом на чолі - з'явилися тільки в Новому Світлі, і тільки в Новий час. Їхнє виникнення було зв'язано насамперед із прагненнями молодих, енергійних і неупереджених колонізаторів позбутися від тяжких пережитків монархічного порядку. Саме з цієї причини посада глави держави стала виборної, не довічної і, головне, обмеженою конституцією. На інститут президентства була покладена головна задача республіканського ладу - гарантування конституції, а значить - і демократії.


Інститут президентства в Україні


В Україні інститут президентства розвивався своїм шляхом. Зародження демократичного суспільства почалося ще в часи козацтва, але бурхливий розвиток демократії й інституту президентства почалося в 10-х роках ХХ сторіччя. В часи діяльності Центральної Ради були видані чотири Універсали (Укази), що повинні були стать основою демократизації українського суспільства. Останнім Універсалом, від 22 січня 1919 року, Центральна Рада проголосила повну політичну незалежність України від Росії. А 29 квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки.

1 грудня 1991 року відбулася друга значима подія в історії президентства України. У той день на референдумі народ віддав свої голоси за проголошення незалежності України й обрав першого Президента уже нової Української держави - Леоніда Кравчука.

А в 1994 році відбулося то, чого в українській історії ніколи не було - цивілізована і демократична наступність влади. Уперше на пострадянському просторі народ обрав Президента не тому, що попередній чи вмер став недієздатний. Це був альтернативний і демократичний вибір. Президентом став Леонід Данилович Кучма.

Наступні вибори Президента відбудуться в жовтні 2004 року.



Перший президент України - Леонід Макарович Кравчук


Один із трьох учасників Біловезьких угод, по яких Радянський Союз фактично припинив своє існування і було створено СНД. Ініціатор усеукраїнського референдуму, у результаті якого 90,32% громадян України підтримали Акт проголошення незалежності України.

1 грудня 1991 року обраний Президентом України на перших прямих президентських виборах, набрав 61,59% голосів.

Народився в селі Великий Житин Рівненської області, у селянській родині. Закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка (1958) за спеціальністю «економіст, викладач політекономії»; Академію суспільних наук при ЦК КПРС (1970). Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук — «Сутність прибутку при соціалізмі та його роль у колгоспному виробництві» (Академія суспільних наук при ЦК КПРС, 1970).

Після закінчення університету працював викладачем політекономії у Чернівецькому фінансовому технікумі (1958—1960). З 1960 р. — на партійній роботі: лектор Будинку політосвіти, зав. відділом пропаганди та агітації Чернівецького обкому КПУ. В 1970—1989 рр. працював в апараті ЦК КПУ в Києві: зав. сектором перепідготовки кадрів відділу організаційно-партійної роботи; інспектор, перший заступник зав. відділом, з 1980 р. — зав. відділом пропаганди та агітації ЦК КПУ; в 1988—1989 рр. — зав. ідеологічним відділом ЦК КПУ.

У 1989—1990 рр. — секретар ЦК Компартії України з ідеологічної роботи, з червня 1990 р. — член Політбюро, другий секретар ЦК КПУ. В липні 1990 р. — грудні 1991 р. — Голова Верховної Ради УРСР. Був членом ЦК КПРС з липня 1990 р.
19 серпня 1991 р. заявив про свій вихід з КПРС. 1 грудня 1991 р. на президентських виборах отримав 19 643 481 голос (61,59%). Перший Президент незалежної України (грудень 1991 р. — липень 1994 р.).

Кандидат у президенти України на виборах 1994 р.: 1-й тур — перше місце з семи претендентів, за 37,92%; у 2-му турі — друге місце,
за 45,1%, поступився Л.Кучмі.

Народний депутат України 12-го та 14-го скликань. У Верховній Раді України 14-го скликання є членом фракції Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.

До вершин кар’єри Л.Кравчук йшов 56 років. Сільський хлопчина з Рівненщини, батько якого загинув на фронті, а мати все життя пропрацювала у колгоспі, спромігся не лише стати дипломованим економістом, кандидатом наук, а й здолати тернистий шлях від рядового працівника обкому до другого секретаря ЦК КПУ.

23 липня 1990 р. сесія Верховної Ради УРСР у зв’язку з відставкою В.А.Івашка обрала на альтернативній основі Л.М.Кравчука головою Верховної Ради УРСР.
Новообраний голова парламенту відразу ж заявив, що розуміє політичні перетворення, які відбуваються сьогодні в нашому житті, в контексті загальнодемократичного процесу і вважає за потрібне вирішувати питання про владу у республіці та про Союзний договір.

Він чудово усвідомлював, що зіткнеться із протидією, неприйняттям його опозицією. Тому цілком слушно закликав до конструктивної співпраці увесь спектр наявних тоді політичних сил.

Уже на початку вересня 1990 р. Л.Кравчук значно скоригував бачення проблеми консолідації, заявивши на одній із прес-конференцій: «Я був тоді впевнений, що вона можлива. Але тепер, коли утвердилися різні групи, партії, вона стала нереальною. Я за консолідацію українського народу, за вихід з кризи, за будівництво нової суверенної держави. Щодо консолідації в самій Верховній Раді, то це — ілюзії. Але не треба ворожнечі. Потрібні розумні компроміси».
Життя владно висувало на порядок денний питання майбутнього Союзного договору. Серпневий «заколот» 1991 р. прискорив розпад Радянського Союзу і виявився фатальним для деяких політиків, насамперед батька «перебудови» — М.С.Горбачова. Неоднозначну оцінку дістала позиція, які в ці дні займав Л. М. Кравчук як Голова Верховної Ради УРСР. Одні звинувачували його в надмірній обережності, другі — мало не в потуранні «заколотникам», треті — у зраді КПУ.
Тим часом 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України як самостійної Української держави. 26 серпня Указом Президії Верховної Ради було тимчасово припинено, а її Указом від 30 серпня й заборонено діяльність компартії України.

Акт проголошення незалежності, а також винесення його на загальноукраїнський референдум підтримали майже всі політики і громадсько-політичні організації. На референдумі 1 грудня 1991 р. 90% виборців, які брали участь у голосуванні (76% дієздатних громадян), схвалили незалежність України.
1 грудня 1991 р. було вирішено й інше суттєвiше питання — обрано першого Президента незалежної України.

Цьому передувала гостра передвиборна боротьба. З великої групи претендентів вибороли право стати кандидатами в Президенти України сім осіб: Л.Кравчук, В.Чорновіл, Л.Лук’яненко, І.Юхновський, В.Гриньов, О.Ткаченко та Л.Табурянський. Фаворитом вважався Голова Верховної Ради Л.М.Кравчук, котрий запропонував програму із п’яти «Д» — «Державність. Демократія. Добробут. Духовність. Довіра».
Вихід незалежної України на історичну авансцену поставив її державних і політичних діячів перед необхідністю самостійного розв’язання багатьох складних проблем. Першою і чи не найголовнішою з них було ставлення до перспектив СРСР. 25 листопада парафування нового Союзного договору не відбулося. А на початку грудня 1991 р. лідери України, Росії та Білорусі проголосили у Мінську утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД).

За рік незалежності Україну визнав увесь цивілізований світ: понад 120 країн, а з 87 з них на різних рівнях було встановлено дипломатичні відносини. Вона набула основних ознак державності: кордони, прикордонні війська та митна служба, сформувала власне військо.

Але якщо із зовнішніми атрибутами державності було все (або майже все) гаразд, то проблемою проблем залишалося створення
самостійної структурно збалансованої та ефективної національної економіки, наявність власної фінансово-кредитної і банківської системи.
В умовах гострої соціально-економічної та політичної кризи 24 вересня 1993 р. Верховна Рада України ухвалила рішення про проведення дострокових виборів до парламенту — 27 березня — і Президента України — 26 червня 1994 р.
За два з половиною роки, що минули після перших президентських виборів в Україні, бажаючих балотуватися істотно поменшало: якщо 1991 р. майже 100 висуванців розпочинали боротьбу, то 1994 р. — лише 11, з яких 7 (Л.Кравчук, В.Бабич, Л.Кучма, В.Лановий, О.Мороз, І.Плющ та П.Таланчук) були зареєстровані кандидатами у Президенти України.


Случайные файлы

Файл
114485.rtf
166455.rtf
31889.rtf
37414.rtf
3394-1.rtf




Чтобы не видеть здесь видео-рекламу достаточно стать зарегистрированным пользователем.
Чтобы не видеть никакую рекламу на сайте, нужно стать VIP-пользователем.
Это можно сделать совершенно бесплатно. Читайте подробности тут.